Поетичне коло Маріанни Кіяновської
Білецька Наталія
20.10.2014
«Ці вірші – глибокі, як чаші, важкі, як ключі…»
Чи знали ви, що 373 градуси – це температура кипіння води за Кельвіном? Це символічне число стало назвою нової поетичної збірки Маріанни Кіяновської, і саме 373 вірші зібрані під обкладинкою книги.
«373»- вибрані вірші, які накопичувались у творчому доробку поетеси близько 20 років. І якби не знати цього факту, а просто прочитати збірку з початку до кінця, могло б виникнути враження, що ці поезії не розділяють роки. Себто, попри величезну часову розгалуженість, вірші створюють суцільну картину, повну і гармонійну. Поетеса не зраджувала своєму стилю протягом років, її словниковий запас та досвід дозволяли оперувати у віршах колосальним масивом слів, проблем, думок… А ключові теми виокремленні і структуровані так, що часова межа написання поезій змивається.
Попри вказані в анотації дві провідні теми - боротьба зі смертю та любов, - для себе я знайшла їх значно більше. Але саме тому ми і називаємо поезію безмежним жанром, бо кожен читач відкриває для себе інший зміст у кількох рядках. Отже, вірші Маріанни Кіяновської можна було б об’єднати у такі тематичні блоки: Бог/життя земне, кохання (в усіх значеннях цього слова), пошук істини для себе і в собі. Хоча, ймовірно, останнє – першорядне. Певна річ, у збірці заховані ще багато тем, хоч і з меншим акцентом на них: старість, плинність часу, природні явища, страх, поезія тощо. Є вірші, після прочитання яких хочеться вийти на вулицю і слухати спів птахів. Є й такі, які спонукають заховатися під ковдру.
Чи пощастило Вам відчути у собі Бога? Бо Маріанні Кіяновській – так, чи, принаймні, так здається після прочитання її віршів. Не лякайтесь, ця збірка – не проповідування. Це, радше, внутрішня молитва, сповідь… Навіть розпочинається книга складеними до молитви долонями у прекрасній ілюстрації Творчої майстерні «Аґрафка». Врешті, ці твори - душа поетеси. У рядках ведеться пошук власного раю, життя, захованого у нас самих, чи то пак, прихованого від нас, але такого жаданого. І провідником до того світу має стати віра.
«Любою тебе…», «Кохаю…» - слова, що багаторазово звучать на сторінках збірки. Вони адресовані не лише людям, а й оточенню, природі, найменшим частинкам світу. Та завжди після них з’являється якесь «але». Інтимна лірика поетеси не завжди має «happy end», у ній, зазвичай, безліч перепон на шляху до щастя.
Важливими є вірші, що розкривають тему боротьби: з собою, з ідеалом, зі світом; пошуку істини у всьому, пошуку себе у всьому («Що істина? – Знання себе самої»). І все це змушує залишатися на самоті. Саме ці вірші є найбільш інтимними та глибокими не лише для авторки, а й для читача. Адже зачитуючись, розумієш, що у пошуку себе ми всі однакові.
Напевно, я росту, стаюся тихою,
В душі перевертаються слова.
То ними вибуваю – і не дихаю,
То раптом висихаю, як трава.
"Замикає" це поетичне коло неперевершена робота Творчої майстерні «Аґрафка». Їхні оригінальні ілюстрації у стриманих метафоричних кольорах (сірий – асфальт, минуле і безрадісне; зелений – молода, свіжа і повна сил трава, що проростає з-під асфальту, нове життя) не лише естетично обрамляють книгу, а й створюють паралельні віршам сюжети, тим самим доповнюючи їх.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно