0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Подумки і вголос
Random
«Літня книжка» Туве Яннсон – це двадцять два невеличких оповідання про внучку Софію і її бабусю, які разом проводять літо на острові Фінської затоки. У книжці лише одна маленька згадка про те, що нещодавно в Софії померла мама. Український читач дізнається про це ще з анотації, яка також сповіщає, що внучка та бабуся й словом не згадують про смерть мами Софії. Це так, але чи не всі їхні розмови й історії – про смерть: вони обговорюють загибель гагарки, складають кістки з моря у таємному лісі, шкодують за знищеним мохом, спостерігають за вбивчими інстинктами кота, пишуть наукову книжку про смерть (і сенс життя) хробаків і жуків, і десь між іншим вигадують собі завдання для смертного ложа. Та все це не відбирає атмосфери солодкого літа – і на думку не спаде, що якась із їхніх витівок сумна.
 
Орися Грудка, Kyiv Daily
 
Повідомити,
коли з'явиться
Ми повідомимо Вас коли з'явиться цей товар на Вашу електронну пошту!
Так-так, історії – про химерні витівки. І ще невідомо, хто вигадливіший. Таки, мабуть, бабця, яка придумує зносити кістки до лісу, ходить послухати гагарок о третій ночі і кличе з собою внучку, проникає у маєток на чужому острівці, бо табличку «Приватна територія» трактує як виклик, а коли приходить власник – чимдуж тікає. Внучка повторює і вчиться від бабусі, проте вона ніскілечки не пасивна. Бабуся, хоч і смілива, стабільна у рішеннях і виважена; у внучки ж безмір запитань, сумнівів, вагань, страхів, спрагнень, і коли в неї такі з’являються – вона ентузіазно звертається до бабці, у якої переважно знайдеться несподівана ідея і час для співучасті – якщо раптом не схоче подрімати.
 
А все тому, що в одної кілька десятків літ досвіду, а в іншої – просто кілька. Дівчинці все здається загрозливим – вона буває обережна і невпевнена, хоч назагал боязкою її не назвеш. Та біля неї – бабуся, у якої було вдосталь часу розгубити свій страх, тож вона готова заспокоїти і розрадити. До того ж, у вельми нетиповий спосіб – як-от порадить намалювати найстрашніше чудовисько, яке тільки можна уявити. Героїні урівноважують і допомагають одна одній: наприклад, бабуся не могла пригадати, як воно – ночувати в наметі скауткою, і про свій свіжий досвід ночі серед шарудінь внучка одразу ж розповіла. Ідею витівки, звісно ж, подала бабуся.
 
Деталей про острів, інших членів родини, зокрема про тата, обмаль – про них дізнаємося лише у контексті взаємодіїі спілкування головних героїнь. Хоча ближче до кінця тато більше розкривається, та він так і зостається невидимим – авторка зовсім з ним не знайомить. На відходи вбік чи пояснення, що відбувається на тлі, книжка немає часу; об’єктив авторки слідкує за бабусею і внучкою. Скажімо так – задіяна лише одна камера. Та у кадр потрапляє і тло мікросвіту дівчинки і бабусі: Софії приходять листівки з Венеції, до родини навідуються гості, на острові щось відбувається.
 
Тож мимохідь дізнаємося про острів та його мешканців. Химерії, які вигадують Софія та бабуся, трохи пов’язані із звичками життя на острові у темпі розміреному й сталому, часто незрозумілому й неприступному для чужинців. Типаж острівного персонажа Янссон найкраще можна виснувати із постаті моряка Еріксона – свавільного, таємничого, відлюдкуватого і з фантазією; який дбає про мале, аде думки часом відносять його десь далеко. Зосередження на простому і наявному – мохові, тюльпанах, човнах, купанні, – нерозривно поєднане із фантазіями та мріями. Роботи, щоправда, на острові майже не видно –хоч десь в історії і згадають про гул трактора, відтак бодай на третині книжки хоч приблизно можна уявити, в якій ми епосі. Так би і не здогадалися.
 
 
А ще герої мало себе стримують і (майже) беззастережно виявляють власні бажання. У їхній поведінці мало сублімації, та, мабуть, ця зовнішня безпосередність і приховує непроговореність чогось ще – як-от смерті матері. Назагал же персонажі відверто говорять про свої емоції, а часом – про неприйнятні й незручні речі, як-от блювання, яке іноді трапляється у бабусі. А лягає поспати бабуся, де й коли захоче –повазі до бажань Софії у неї передує самоповага. Внучці теж усе можна – і ночувати на вулиці, і тікати, і злитися. Аж часом Софія сама дивується, як так їй дозволяють глибоко пірнати і залишатися самій у наметі вночі.
 
Та подібно як другий бік відвертості – непроговореність, так і за безпосередністю – небанальна філософія. Химерний для нас і самозрозумілий для неї світ острова Янссон переповідає «як є», але в неочікуваних для читача моментах виринає глибока філософська думка. Як-от про те, що часом велике пригнічення може спровокувати одна маленька деталь – частково реальна, та більше надумана, – настільки людина може вигадати собі проблем. Вирішення – не заперечувати, а визнати маленьку заваду, хай то буде і набридлива тваринка в старому халаті. Тому й нема у житті нічого, чим можна зневажити.
 
Філософське ядро книжки – діалоги Софії та бабусі, у яких досить і дотепів, і глибоких висловлювань. А розвиваються історії плавно, ніби самі по собі – не для того, щоб сказати щось певне, та неодмінно якась із мимовільних фраз виявиться приводом висловити щось глибоке. Як-от про те, що ніколи не пізно – хай ідеться і про таку просту річ, як визнати перед давнім другом, що цього напою ти не любиш. І у цьому виявляємо щось дуже потаємне і важливе.
 
Є історії про відданість і любов, до якої приходиш через відречення – до прикладу, про зажерливого кота, якого Софія поміняла на домашнього, а потім сама просила повернути. То може, справжня любов– у прийнятті недоліків, що не завжди відбувається одразу? Авторка не каже, що це обов’язково так, але провадить шляхом, що може дати такі висновки. І, здається, розповідає Янссон і про свої ситуації, бо їй прямодушно віриш.
 
Книжка направду літня – легка, магічна і щира. Цікаво, що слово «літній» в українській мові означає ще й старість. І в цьому щось є. Неважливо, близько до смерті чи ще дуже далеко – вона навколо і складає саме життя. Героїні це усвідомлюють, тому і міркують про смерть комашок та пташок і не замовчують наближення своєї. Софія, може, і передчасно, але зрештою – яке життя без усвідомлення смерті, коли воно саме є до неї наближенням? Це знання воднораз робить Софію дорослішою, додає мудрості і щонайповніше – навчає жити сповна. По-літньому в усіх сенсах – таки легко, магічно і щиро. 
 
Бабуся чула гамір гагарок, їх місцевий люд називав ґелґами за особливе ґелґотання: ґелґ-ґелґа-ґелґ. Цих птахів годі побачити, їх лише чути звіддаля – ген здалеку. Вони такі ж потайні, як деркачі, але деркачі самітники, ховаються у густих лугових травах, ґелґи ж збираються навесні великими зграями на крайніх островах у відкритому морі, влаштовують ночами шлюбні танці й співи, не змовкаючи ні на мить.
 
Бабуся спиналася кам’яним схилом, розмірковуючи про птахів. Мабуть, жодній іншій живій істоті не властиво з такою повнотою і драматизмом підкреслювати сутність буття, переживаючи разом з природою усі її переміни, чи зміни пір року, чи погодні перепади, а чи зміни в собі.
 
Вона думала про перелітних птахів, про співи дроздів літніми вечорами, про зозуль. Так, про зозуль вона теж думала. І про великих, пихатих птахів, які велично витають над хвилями, вишукуючи здобич; і про дрібних пташок, крихітних, дурненьких і безстрашних, які на коротко навідуються у ці краї наприкінці літа; і про ластівок, які в’ють гнізда під дахами лише тих домівок, де панує щастя.
 
Дивно, що саме з птахами, зовсім пересічними істотами, пов’язано так багато прикмет. А може, й недивно. Для бабусі гагарки були символом сподівань та оновлення. Насилу ступаючи негнучкими ногами, вона підійшла до вікна й постукала. Софія миттю прокинулася і вийшла надвір.
 
– Я іду послухати гагарок, – сказала бабуся.
 
Софія бігцем одягнулася, і вони рушили вдвох до моря.
Вам може бути цікаво
Роман Саллі Руні «Нормальні люди» вийде українською у «Видавництві Старого Лева»!
Що відчувати, читаючи «Оптику Бога»
Книжковий 2020. Що чекати від Старого Лева (доросла література)
Вірш дня. Григорій Чубай
Створять серіал за циклом книг «Варта» Террі Пратчетта
«До краси» Давіда Фоенкіноса: літературна елегантність та культурна автентичність
stary_lev Стежити
дописів читачів