Почуйте німий крик
01.12.2015
Світлана Семенова, читачка ВВС Україна
У книзі Андрія Бачинського "140 децибелів тиші" розповідається про юного й талановитого піаніста Сергія Петрину, який у автомобільній аварії втратив не тільки сімʼю, а й слух.
Автор описує його шлях до нового себе, подолання зневіри в людей і світ загалом. Читач спостерігає, як хлопець бореться з несправедливістю й відновлює в собі бажання жити. У цьому йому допоможе мала Яринка, Микола Павлович, Василь Степанович і Вадим Андрійович.
Книга вражає своєю безпосередністю, життєвістю. У ній вдало переплітаються оптимістичні й песимістичні нотки. Після прочитання книги задумуєшся хто ж насправді глухий – люди з порушенням слуху чи ми, особи, які не хочуть ані чути, ані бачити чужих проблем? Бачинський підіймає найбільшу проблему нашого світу – байдужість.
Згодна, ми не можемо допомогти всіх, але ми можемо допомогти одному й дати надію іншим. Дуже влучно сказав герой твору Вадим Андрійович: "…якщо кожен із нас роззирнеться навколо й допоможе хоча б одній дитині, яка потребує підтримки, то й це вже не мало. Рятуючи одну дитину, ти рятуєш цілий світ!".
У книзі порушені такі вічні проблеми, як злочину й покарання, батьків і дітей, справедливості й беззаконня, байдужості й співчуття та інші.
Герої твору цікаві, різних соціальних сфер, але вони схожі тим, що так чи інакше проявили небайдужість до чужої проблеми. Деяких із них хотілося б розглянути детальніше. Зовнішній опис майже відразу забувається, тому що вся увага зосереджена на їх психологічному портреті.
Почнемо з головного героя Сергія Петрини. Молодий хлопець, який здатний робити дорослі вчинки. У більшості випадків, зовсім не подумавши про наслідки. Ми бачимо в семикласнику дорослу людину, яка здатна боротися й захищати те, що любить і що для нього важливе й дороге.
Вадим Андрійович – професор права. Чоловік, який почав допомагати Сергію просто, тому що стало шкода хлопця. Він не пройшов мимо чужої біди.
Микола Павлович – завуч, сурдо-перекладач інтернату. Людина з великої літери. Він намагався допомогти всім знедоленим, ніхто не залишався без його уваги й підтримки. На таких людях будується все те добро, що є в нашому світі. Якби кожний із нас мав хоч десять відсотків того прагнення допомогти, що було в Миколи Павловича, у світі не було б стільки негативу й зла. Саме таких, як він хочеться частіше зустрічати й наслідувати.
Василь Степанович – директор інтернату. Він чимось схожий на Миколу Павловича, теж переймається за всіх своїх вихованців, але йому трішки бракує сміливості й впевненості у своїх силах. Я впевнена, що такі люди, як завуч і директор інтернату, можуть змінювати наш світ на краще й руйнувати кайдани несправедливості.
Негативних персонажів не хочеться аналізувати, тому що вони звичні. Звичайні злодюжки, п'яниці й моральні почвари.
Книга написана цікаво, доступною мовою. Чогось не зрозуміти просто нереально. Деякі вжиті жаргонізми допомагають нам краще відчути атмосферу того чи іншого місця в якому опинявся Сергій. Досить точно описаний побут дітей, котрі мають проблеми зі слухом. Можна також ознайомитися з дактилем – абеткою для глухих. Запам’ятовуєш, що "Л" - це опущені вниз два розкриті пальці, "О" - нагадує знак "окей" і таке інше.
Книга закликає нас бути не байдужими до чужих проблем, звертати увагу до проблеми порушення слуху в дітей не тільки в Міжнародний день глухонімих, а в звичайні дні.
Також звертається увага читача на долю цих людей. Дійсно шкода, що нормально влаштуватися в цьому житті можуть одиниці. На жаль, держава не вживає реальних заходів для зміни цього.
У підсумку хотілося сказати, що такі книги як "140 децибелів тиші" Андрія Бачинського конче необхідні суспільству. Після таких творів хочеться боротися з несправедливістю й своєю власною байдужістю.
Рекомендую всім прочитати "140 децибелів тиші" Андрія Бачинського.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно