0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Переможцю не дістається нічого»: історії від втраченого покоління
Random
Хто такий Ернест Гемінґвей? Журналіст, письменник чи вдале поєднання першого з другим? Біографія митця доводить, що чоловік міг вправно зробити оповідання із репортажу, а з висвітлення воєнних подій — роман на 600 сторінок. Нова перекладена збірка оповідань «Переможцю не дістається нічого» є третьою та останньою в бібліографії Гемінґвея. Короткі, проте змістовні. Лаконічні та щирі. Часом жорстокі, але точно реальні — такими перед читачами виглядають оповідання письменника. Але чи приховано за цими історіями щось глибше та інтимніше? Розглянемо детальніше!
 
 
Що приховують слова?
 
Оповідання Ернеста Гемінґвея часто схожі одне на одного, як, наприклад, введений сюжетний елемент кав’ярні, що поєднує оповідання «Там, де чисто і світло» та «Різка зміна». І хоча перше нам розповідає про старого, що полюбляв засиджуватись у кельнерів через власну самотність, а друге — про розставання двох закоханих, рука Гемінґвея простежується в цих малих, але точно важливих описових деталях. З-поміж інших оповідань тієї доби проза Ернеста вгадується вже з перших рядків, хоча фактично він використовує ту ж зброю, що і його конкуренти — слово.
 
Кожне оповідання — це уривок із життя автора. Він відчиняє вікно до власного світу та дає дозвіл на візити кав’ярень та барів у його компанії. Наприклад, найсильніше оповідання, на мою суб’єктивну думку, у збірці «Про природу мертвих», яке ніби вустами Гемінґвея розповідає особисто читачу про всі жахи війни та її непоправні наслідки.
 
 
«Коли ж ідеться про стать мертвих, відомо, що на війні так звикаєш до мертвих чоловіків, що коли бачиш мертву жінку — неабияк дивуєшся…
 
У ті часи жінки ще не почали коротко стригтися — як то пізніше було популярно кілька років у Європі та Америці, — і найбільше тривожило, мабуть, через незвичку, оте довге волосся, чи ще гірше — коли його взагалі не було…»
 
Гемінґвей не намагається виставити своїх героїв у гарному світлі. Кожний з них має свої недоліки, притаманні кожній людині. Бо для Ернеста це справа принципу — не ховати гірку правду за присмаком солодкого та притошного.
 
Головні герої як дзеркало доби
 
У збірці «Переможцю не дістається нічого» також присутній й наскрізний збірний образ молодого хлопця, що пройшов крізь всі вибрики доби. Нік Адамс — це свого роду духовна біографія «втраченого покоління». З його образу згодом Гемінґвей віднайшов головних героїв романів «Прощавай, зброє», «По кому подзвін» та «І сходить сонце». Поєднує цих персонажів багато: дитинство, юність, загальний військовий досвід та втрата життєвих орієнтирів згодом. Проте почалося все з історій про молодого Ніколаса Адамса, якому Гемінґвей присвятив 28 оповідань, а конкретно у цій збірці — два.
 
 
«Якими вам ніколи не стати» — це опис власного досвіду письменника у Першій світовій війні крізь образ персонажа Адамса. Щемке та жорстоке, оповідання розповідає нам про 1918 рік, незадовго до приходу американських військ на територію Італії.
 
Друге й останнє у збірці — «Батьки й сини». Гемінґвей торкається актуальних й досі питань втраченого зв’язку між поколіннями та їхнім світосприйняттям.
 
Загалом образ Ніка Адамса й досі залишається показовим та найбільш важливим у творах письменника. Бо ж фактично наскрізний персонаж — відбивання самого Гемінґвея крізь час, історію та життя.
 
 
Перлини творчості: 5 оповідань, що вражають
 
- «Там, де чисто і світло» — про природу самотності, з атмосферою посиденьок у затишній кав’ярні на розі міста. Сумно, але водночас й прекрасно.
 
- «Різка зміна» — оповідання, побудоване майже суто на одних діалогах. Вони прості, але щемкі, мов те життя. Про час, який спливає у коханні та їхні відчайдушні зусилля перервати зв’язок.
 
- «Матір одного з них» — про те, що гроші можуть зробити з людьми та чому варто подзвонити мамі просто зараз, поки ще є така можливість.
 
- «Про природу мертвих» — мій фаворит. Воно найтяжче та водночас найреалістичніше з-поміж усіх. І назва оповідання повністю відповідає змісту. Тож будьте готові до детального опису природи мертвих.
 
- «Гравець у кості, черниця й радіо» — про варіації опію для людей.
 
 
«Релігія — опій для народу. Так, і музика — це теж опій для народу. Економіка це теж опій для народу, і патріотизм опій для народу в Італії та Німеччині. А як щодо статевих стосунків? Опій для народу чи ні? Для деяких його представників. Для найкращих. Спиртне — ось найдієвіший опій для народу, ох, досконалий. Хоча дехто надає перевагу радіо — теж опію для народу. Крім цих, були ще азартні ігри — ще один опій для народу, один із найдревніших. Честолюбство — ще один опій, як і віра в будь-який новітній вид урядування.
 
Але який він насправді — справжній, істинний опій для народу, який він?…»
 
Вам може бути цікаво
Ольга Войтенко: «У світлі світляків» – історія про збереження нашої планети
Топ-3 книжки Старого Лева про мандрівку музеями і галереями
Галина Ткачук: «Найважливіше – навчитися не створювати сміття»
Юрко Іздрик та «Меланхолії із саундом і сенсом» – у Львові
Роль митрополита Андрея в побудові суспільства на засадах win-win
«Червоні Хащі» — нова книжка від Фоззі
stary_lev Стежити
1794 дописів 40947 читачів