Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Кізима Олеся
Отто, шпичаста куля і тарілка супу
Random
Нещодавно дитячі полиці Старого Лева поповнила чудова новинка з цікавою назвою – книжка-картинка «Я не твоя мама». Її авторкою є відома франко-канадська письменниця та ілюстраторка, володарка низки нагород Маріанна Дюбюк, чий літературний доробок перекладено понад 25 мовами. Ця кумедна та надзвичайно зворушлива історія про небайдужість, турботу і справжню дружбу точно сподобається найменшим діткам, а також їхнім батькам.
 
В одному старезному лісі, на дуже високому дереві, проживає білка Отто, цілком задоволений спокійними, впорядкованими буднями,проведеними наодинці. Та якось уранці на порозі своєї хатки він знаходить чудернацьку зелену кулю, зусібіч вкриту гострими колючками… Що це таке і як сюди потрапило? Отто не був допитливий, тож просто переступав ту нерухому дивину аж до вечора…
 
«Отто саме готував собі миску гарячого молока, коли під дверима щось луснуло. Ой, та це ж куля репнула! – Мамо! – запищало малесеньке створіння. Було воно кругле, волохате і з кумедним носиком. – Ой, ні, ні! Я не твоя мама!»
 
Отто був обачний, а тому кулю з її загадковим мешканцем вирішив залишити надворі, адже матінка цього створіння шукатиме своє дитинча і неодмінно прийде на те місце, де покинула його (хто ж зна, яка вона?). Та за кілька годин Отто передумав.
 
« – Добраніч! – сказав він і погасив світло. – Мамо! – запищало створіння, зігрівшись під ковдрою. – Ой ні! Я не твоя мама. Мене звати Отто. – Піу! – Що ж, буду поки що називати тебе Піу».
 
А наступного ранку на рудохвостого господаря чекала нова несподіванка: за однісіньку ніч маленький волохатик збільшився втричі! Отто дуже хотів, щоб хоч хтось допоміг йому натрапити на слід мами Піу, адже він зовсім не знав, як опікуватися ним… Але ніхто з сусідів ніколи не бачив ні зеленої кулі, ні її мами, ні чогось такого, що було б схоже на створіння, яке вилупилося з тієї кулі.
 
« – Мамо! – вигукнуло маля, угледівши Отто. – Я не твоя мама, – сказав Отто. – Завтра я розвішаю оголошення. Мама шукає тебе, це точно! – Мамо! – наполягало вперте створіння. – Ти геть біле, і в тебе чудернацький носик. А ось поглянь на мого носа. Я не твоя мама, – пояснював Отто. – Хочеш іще горіха перед сном?»
 
Поки Отто розвішував оголошення, Піу (котрий за ніч виріс настільки, що його вже не можна було назвати малятком!), вирішив зварити суп.
 
« – Тепер треба тільки чекати, коли прийде твоя мама і забере тебе, – мовив Отто, повернувшись додому. – Піу! – сказав волохань і подав йому тарілку з супом. Отто здивувався. Це був напрочуд смачний суп. – Ой, як добре! Дякую, Піу».
 
Вдосвіта Отто прокинувся від того, що все його ліжечко зайняв волохань, котрий виріс ще дужче! Вкрай занепокоєний, білка подався продовжувати свої пошуки: спочатку на сусідні дерева, а згодом далеко в гай і навіть на луки… А Піу сидів на самоті і чекав (ану ж бо прийде його мама і забере додому!), пильнуючи, щоб не налетів шуліка. Здавалося, тому чеканню не буде кінця… За декілька днів, уже поночі, Отто нарешті повернувся до своєї хатки.
 
« – Дарма усе. Завтра треба знову шукати, – сказав він. – Піу! – просто відказав волохань і подав білці тарілку гарячого супу».
 
Наступного ранку Піу прокинувся ще більшим!
 
« – І як це мені спало на думку поселити в моїй хатці цього кудлатого здорованя! Без нього було так добре!»
 
Вкрай засмучений, Отто побіг гіллям свого дерева, не помічаючи шуліки, який каменем падав з неба…
 
 
« – І все ж таки суп був напрочуд смачний… – І він такий добрий… – думав собі Отто. – Зрештою, може, не такий він уже й волохатий…»
 
Тим часом пазурі шуліки вже були ладні вхопити за хвоста бідолашне звірятко, яке нічого не підозрювало… Хто ж врятує Отто??? Аж раптом пролунало гучне, пронизливе: «Піу!»…
 
« – Що ж, – сказав Отто, коли шуліка з переляку втік, – тепер я повернуся додому… Ти підеш зі мною? – Піу! – полегшено відказав волохань».
 
Отто так і не знайшов волоханевої мами. Але удвох їм було дуже добре.
 
Книжка-картинка «Я не твоя мама» – це дотепна, щира, по-домашньому тепла та затишна історія-знахідка для незабутніх сторітаймів у сімейному колі. Діти, особливо найменші, будуть в захваті від цікавого сюжету, безмежно милих героїв і простих, необтяжених деталями пастельних малюнків, які нагадують кадри фільму, забезпечуючи ефект максимального занурення у перебіг подій. Дорослі читачі оцінять гумор авторки і тонкий, ненав’язливий виховний меседж, адресований кожному, незалежно від віку: про виняткову роль друзів, близьких і сім’ї у нашому житті, а також про те, як важливо мати справжню домівку – місце, де тебе люблять, розуміють та підтримують, де на тебе завжди чекають вдячність, турбота і тарілка смачного супу Підморгує
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage