0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Острови поміж течій». Де твоя хоробрість, рибалко?
Random
«Але зрозумій: я сам давно припинив би це.
Тільки знаю, що коли Деві виловить-таки цю
рибину, то ця перемога залишиться з ним
назавжди. Тоді йому буде легше в житті».
Уривок з книги
 
Цьогоріч український читач побачив іще одну книгу Ернеста Гемінґвея українською мовою. «Острови поміж течій» – черговий роман письменника від «Видавництва Старого Лева».
 
Автор матеріалу – Артур Дронь

Усі три частини книги розповідають історію Томаса Гадсона – американського художника, який живе на острові Біміні, пише картини і провадить доволі спокійний спосіб життя. Будні Гадсона дуже одноманітні: приготований слугами сніданок, кілька годин роботи в майстерні чи на березі моря, вечори в місцевому барі та риболовля. Але щороку життя художника на певний час змінюється – влітку до нього приїжджають сини.

Перша і найбільша за обсягом частина «Островів...» називається «Біміні». У ній Гемінґвей розповідає про час, який головний герой проводить із трьома синами. Автор знайомить читача з підлітками, відкриває для нас їхні внутрішні світи. Інколи Гем дозволяє зазирнути в минуле Томаса Гадсона: бідне життя в Парижі із першою дружиною та найстаршим сином, знайомства із відомими письменниками та художниками, переїзди, розлучення, справжня і фальшива дружба.
 
Це дуже атмосферні й меланхолійні сторінки. Сторінки, наповнені батьківською любов’ю, хлопчачою безтурботністю та океанським бризом. Автор описує той особливий вид зв’язку між людьми, який відомий лише батьку і сину. Їм не обов’язково щодня бачитись чи жити разом. Достатньо кількох тижнів на рік, коли можна дивитись один на одного і дивуватись цій неймовірній схожості. Коли можна робити зауваження синові, розуміючи, що він ніколи їх не забуде. Розуміючи, що ніколи не візьме їх до уваги.
 
Частини «Островів...» дуже різняться між собою. Вони мають різне емоційне забарвлення і настрій. У другій частині, «Куба», не залишається нічого від безтурботності та меланхолійності. Їм на зміну приходить відчуття смутку, постійного неспокою. Тут Гемінґвей розповідає про інший період життя Гадсона, зі своїми завданнями і тягарями. Ми бачимо, як змінюється головний герой, у який життєвий шторм він потрапляє і як намагається його пережити.
 
Заключна частина, «У морі», приводить Гадсона на яхту, на якій разом із командою іспанських моряків він переслідує нацистів наприкінці Другої світової. Та цінність останніх сторінок – не лише у морських погонях чи вбивствах. Гемінґвей розповідає нам не тільки про переслідування чи виконання громадянського обов’язку. Він дає читачеві можливість побувати усередині зрілого і загартованого Томаса Гадсона. Дізнатись, які думки його переслідують та як він з ними справляється.
 
Якщо перша частина «Островів...» – це опис батьківсько-синівських почуттів і цінності спогадів, то остання – наповнена роздумами про життя в найширшому значенні. Людина, яка пропливла за свої роки стільки всього, багато здобула і втратила, пришвартовується зараз до чергового острова й намагається зрозуміти, що в цьому всьому є найважливішим? Кому він іще винен? Як вповні сплатити свій борг?
 

Власні острови. Власні течії

Сергій Жадан говорить, що Ернест Гемінґвей – один із тих письменників, які все життя писали про себе. Знайомі з біографією Гема читачі переконаються, що «Острови поміж течій» – хороший приклад такого автобіографічного письма. Острови пам’яті й течії подій у цій книзі не завжди є вигаданими. Це власні острови й власні течії самого письменника. Головному герою автор подарував чи не половину свого життя. Пристрасть до риболовлі та моря, зловживання алкоголем, кількість дітей та навіть породи котів у Ернеста Гемінґвея і Томаса Гадсона співпадають. А спогади героя про життя в Парижі – це наче коротенькі мемуари Гема про його власний «паризький період».
 
Завдяки такій автобіографічності роман стає ще цікавішим. Після попередніх книг автора, виданих «Видавництвом Старого Лева», уже знаємо, як Гем описує складні почуття чоловіків і жінок одне до одного (чого вартують лише образи Брет і Джейка у «Фієсті»), про людину і любов на війні («По кому подзвін» чи «Прощавай, зброє!»). А цей роман дає можливість побачити ніжного Гемінґвея-батька. Письменник описує відносини тата і синів водночас дуже по-чоловічому та дуже щемливо. А що писались «Острови...» у 1950-51 роках, то це вже зрілий і досвідчений, п’ятдесятирічний Гемінґвей. Відносини Томаса Гадсона і його синів – перлина цієї книги.
 
Острови поміж речень
«Острови...» написані у відомому телеграфному стилі Гемінґвея. Письменник розповідає важливі речі про сім’ю і дружбу, любов і біль втрати. Але він не робить цього прямо, а ховає в образи і метафори. Тут можна не просто знайти сенс між рядками, а розгледіти цілі острови змісту поміж речень та діалогів. Описуючи звичайну риболовлю чи похід у бар, Гем дає нам можливість розгледіти в цьому щось важливіше: боротьбу зі своїми страхами, тягар самотності, прив’язаність людини до інших людей. При читанні такої прози завжди є вибір: прогулюватись її берегом чи пірнути на саму глибину.
 
Роман «Острови поміж течій» побачив світ уже після смерті свого автора. Рукопис відредагувала і видала в 1970 році його дружина Мері і Чарльз Скрібнер-молодший. Ернест Гемінґвей все життя писав дуже чоловічу прозу. Часто використовував образи війн, п’янок, бійок і, звичайно, риболовлі. Зрештою, багато хто знає письменника передовсім як автора книги «Старий і море». Тому не дивно, що в «Островах..» тема моря і риболовлі також дуже яскрава. Гадсон і сам є досвідченим рибалкою, і дітей навчає цьому ремеслу. 
 
Ми читаємо, що в одного з Томасових синів клюнула величезна риба-меч, і батько з друзями дають підлітку поради, як цю рибу зловити. Читаємо про кількагодинну боротьбу, виснаження людини і відчайдушність риби. Бачимо, як усі переживають за малого і допомагають йому, але ніхто не забирає вудлища. Інколи здається, що це вже й не про риболовлю зовсім. Радше про труднощі в житті. Про боротьбу, у якій тобі можуть допомогти і дати поради, але ніхто не забере твого вудлища. Бо це твої випробування і твоя величезна риба, яку молодий Девід Гадсон називає «найкращою рибою в світі». Коли людина долає труднощі, то це залишається з нею назавжди. І ніхто цього не може відібрати.
 
- Колись я розкажу вам, як воно було, – мовив Девід.
- Розкажи вже, – зажадав Ендрю.
- Зараз я втомився, і ви ще скажете, що я здурів.
- Розкажи. Ну хоч трошечки розкажи, – мовив Ендрю.
- Не знаю, чи варто. Тату?
- Розказуй, - відповів Томас Гадсон.
- Ну… – замружився Девід – Коли мені ставало найгірше, коли я найбільше втомлювався, то вже не міг розрізнити, де я, а де вона.
- Я розумію,– мовив Роджер.
- І я полюбив її понад усе на світі.
- По-справжньому полюбив? – запитався Ендрю.
-Так. По-справжньому.
 
Ця книга – одна велика історія риболовлі. Томас Гадсон живе своїм життям і пливе своєю течією. Його життєвий човен хитає, а інколи вода заливає палубу. В такі моменти він наче запитує себе: де твоя хоробрість, рибалко? Де любов до твоїх течій? І знову важко зрозуміти: це питання ставить собі Томас Гадсон чи Ернест Гемінґвей?
 
У будь-якому разі відповідати на нього рано чи пізно доводиться кожній людині. У житті інколи штормить, і ми не знаємо, в якій стороні острів. Не знаємо, як витягти найважчу і найсильнішу рибу. Найкращу рибу в світі. От тоді й можемо почути ці питання. Де твоя хоробрість, рибалко? Де любов до твоїх течій?
 
Можливо, Гемінґвей писав про це?

Цього не знайти в анотаціях

1. Спочатку Гемінґвей назвав частини книги зовсім по-іншому. Вони мали заголовки «Море, коли молодий», «Море, коли був відсутнім» та «Море, коли жив»;

2. Біміні – це цілий район Багамських островів. Найбільші з них називаються Північний Біміні та Південний Біміні;

3. Середній син Ернеста, Патрік Гемінґвей, написав книгу «Острови поміж течій: спогади сина», у якій переповів історії, що розповідав Томас Гадсон;

4. Ернест Гемінґвей і сам співпрацював з американською владою та в часи Другої світової розшукував німецькі підводні човни. Хоча деякі дослідники сумніваються в правдивості таких пригод письменника;

5. Роман був екранізований двічі: у 1977 році американським режисером Франкліном Шеффнером та 1978 року радянським режисером Анатолієм Ефросом як телеспектакль.
 
Вам може бути цікаво
Онлайн-презентація роману «Діти їхні» Ніколя Матьє!
Моя подруга з темної матерії
Скрибченко Дар’я
Безкоровайний Кирило
Ранні твори Террі Пратчетта видадуть у вересні
Почитаємо? Книжки для родинного читання
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати