0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Огляд книги «Як нагодувати диктатора» Вітольда Шабловського: спогади кухарів диктаторів ХХ століття
Random
Уже з 15 липня полички українських книгарень у перекладі Андрія Бондаря поповнить книга відомого польського журналіста Вітольда Шабловського «Як нагодувати диктатора» – історії про п’ять диктаторів ХХ століття, розказані їхніми кухарями. У центрі книги – тирани Саддам Хусейн, Іді Амін, Енвер Ходжа, Фідель Кастро та Пол Пот. Ця книга викликала захоплення у читачів з усього світу і зібрала безліч відгуків. Сьогодні ділимся одним із таких – оглядом Iona McLaren для «The Telegraph» (огляд переклала Анна Шиманська).
 
***
 
Коли Саддаму Хусейну не подобався його обід, він вимагав від кухаря компенсації. «Ця їжа неїстівна, – казав він. – Ти маєш заплатити 50 динарів». Іноді Саддам сам займався приготуванням їжі, і тоді це справді неможливо було їсти. Йому подобалося, коли його знімали за приготуванням рису для своїх солдатів, але при цьому він міг випадково всипати цілий кілограм солі в горщик із їхньою їжею. Задля жарту він вилив цілу пляшку соусу Табаско в кьофте, яке приготував для своїх близьких, цим самим змусивши їх бігати навколо, хапаючись за горло, – це викликало у Хусейна захоплення.
 
Його шеф-кухар Абу Алі делікатно розповідає про те «Як нагодувати диктатора»: «Ви не можете сказати президенту, що вам не подобається їжа, яку він приготував». Польському журналісту Вітольду Шабловському знадобилось 12 місяців, щоб переконати Алі на запис розмови для свого дослідження про п'ятьох таранів ХХ століття (Енвера Ходжа, Іді Аміна, Фіделя Кастро, Пол Пота та Саддама Хусейна) очима їхніх кухарів. Результат повністю підтверджує його думку, що «історія ХХ століття, побачена з кухні», варта нашої уваги.
 
Шабловський, будучи сам колишнім шеф-кухарем, зазначає, що кухарі повинні бути «хитрими й вправними» дипломатами, «поетами, фізиками, лікарями, психологами і математиками в одній особі». Оскільки їхнє життя залежало від бездоганного розуміння настроїв та апетитів дикторатів, ці кулінари знали тиранів, буквально, зсередини. Завдяки спостереженням зблизька, диктатори реанімуються, перетворюються з міфологічних істот назад у плоть і кров.
 
Ми дізнаємось: як шанувальнику молока Кастро, що їв 15-20 кульок морозива на день, вдалося розвести неймовірно продуктивну корову Убре Бланка («Біле вим'я»), яка давала рекордну кількість молока (до 100 літрів) і була урочисто описана в газеті «Granma», кубинському аналогу «Правди»; як діабетик Ходжа мав дотримуватися дієти у 1500 калорій на день (підсолодженої пудингом з ксилітолом), що залишала його у небезпечно злому настрої; як Амін займався купівлею жінок для інтимних стосунків для свого кухаря Отонде Одери: «Начебто це не був наказ, начебто він промовляв ті слова жартома, але Аміну не відмовляли. Це було своєрідне шоу для нього — він сидів, дивився, розважався і бачив, як люди між собою зближуються».
 
Питання на мільйон доларів: чи їв Амін своїх ворогів? Коли Шабловський запитує про це, Одера кидається в сльози: «Я ніколи не бачив у нас жодного м'яса невідомого походження».
 
Чотири роки важкої роботи знадобилось Шабловському, щоб відшукати людей, які залишились в живих, тепер уже старих і без грошей, та переконати їх. Допомогло те, що він не був «ідеологічним туристом», не придивлявся до вцілілих при тоталітаризмі людей так, ніби вони були екземплярами в зоопарку. Шеф-кухар Кастро Ерасмо Ернандес довірився йому, оскільки він був «другом ... з того ж блоку»: «Поляк зрозуміє кубинця краще, ніж американець». Кухар Ходжі, який зараз керує невеликим готелем в Албанії, такий наляканий, що його тут знають лише як пана К.
 
Книга має певну схожість з книгою Шабловського «Танечні ведмеді» (2018): правдиві історії людей, які ностальгують за життям під тиранією. Напівсадистські витівки Саддама, Ходжі та інших щодо їжі можуть бути новиною, але не шокують. Дивує те, наскільки лагідно ці кухарі згадують свою роботу. Навіть якщо ви відкинете історію кухарки Пол Пота Йон Муун, яка заперечує, що лідер кхмерів міг образити муху, та обожнює футболіста Ліонеля Мессі за те, що він має «таку ж ніжну усмішку», модель залишається такою ж.

«Робота на Енвера Ходжі приносила мені величезне задоволення», — розповідає пан К, хоча він і жив «у постійному страху». Навіть після того, як Алі, шеф-кухар Саддама, перейшов працювати до готелю, він добровільно проводив відпустку, готуючи річний запас сушеної яловичини – аж півтори тонни – для диктатора, який так любив її. В очах Алі, «з усієї родини аль-Тікріті єдиною доброю людиною був Саддам. Не знаю, як він серед них зберігся».
 
Все це говорить нам про взаємодію між любов'ю та владою. Поки триває розповідь, відчувається вдячність кухарів за найменший жест доброти від їхніх страхітливих керівників або просту відмову від насильства, і це починає все більше нагадувати насилля в подружжі.
 
 
Стикнувшись з ненадійністю та упередженістю розповідей кухарів, Шабловський змушений урізноманітнити їх неприкрашеними історіями кожного режиму та тим, що при ньому їли звичайні люди. Уявляючи спраглих кхмерських повстанців, що п'ють з туалетних чаш, або голодуючих албанців, що варили суп з кори дерев, або кубинців у «Особливий період» (після 1991 року), які замінювали їжу на цукрову воду кожного третього дня, ми переносимось у чужий час та незвичні місця.

Шабловський не перебільшує контраст між повними тарілками диктаторів і голодом, який вони спричинили, але це лицемірство завжди відчувається на задньому плані. Він також нагадує, що диктатори не мали монополії на перетворення їжі на інструмент терору.
 
Таємна американська кампанія бомбардування Камбоджі отримала кодове ім'я – операція «Меню»: починали зі Сніданку, коли 50 бомбардувальників B-52 скинули понад 2000 тонн бомб, потім Ланч, Перекус, Обід, Вечеря та Десерт – це вбило щонайменше 100 000 камбоджійців.
 
«Як нагодувати диктатора» не без недоліків. Частина матеріалу особливо соковита, частина – не особливо цінна; часом стрибки у розповіді змушують читача відриватись від читання. Але це невелика ціна, яку ми платимо за такі памятні літературні портрети. Я вдячна, наприклад, що дізналась, як на бенкетах Аміна на стіл подавали цілу смажену козу, яку вивозили до гостей у стоячому положенні, але ще більше вдячна, що мені не довелося там бути.
 

 
 
 
Вам може бути цікаво
Руні Саллі
З книгою веселіше: дотепні новинки від Старого Лева
Дві дитячі книги Старого Лева – у фіналі «Еспресо. Вибір читачів 2020»
Привид, який не міг заснути
Чорна Наталія
Рахують усі
stary_lev Стежити
дописів читачів