0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Нова Європа: есеї українських інтелектуалів
Random
Ініціятива видати збірник належить київському центрові «Нова Европа». Як зазначила в передмові його директорка Альона Гетьманчук, мета видання — зблизити український і европейський дискурси. Десять есеїв об’єднують спільні питання: чого бракує сучасній Европі і якою є роль України в ній.
 
Орися Грудка, Критика
 
Авторами є відомі в публічних, академічних і дипломатичних середовищах українці. Деякі з них мешкають за кордоном, тому видання містить різні досвіди про Европу.
Дмитро Кулеба ілюструє есей прикладами з дипломатичних поїздок, а Борис Ґудзяк — із пасторських; Оксана Пахльовська та Володимир Єрмоленко пишуть про розвідки в художній літературі, а Ярослав Грицак і Віталій Портников насичують текст історичними згадками. Відрізняються і стрижневі тематичні вектори, тож книжку можна умовно поділити на три частини: геополітика та міжнародні відносини; культурна дипломатія та література; історія та публіцистика.
 
Геополітичним і дипломатичним питанням присвячують тексти Мирослав Маринович, Дмитро Кулеба, Світлана Пиркало й Олександр Щерба. Утім, якщо Маринович представляє питомо геополітичний розгляд сучасної тенденції «або/або»: розширення Европи з цінностями win-win на схід або просування сходу з принципом нульової суми на захід, то представники дипломатичної сфери зосереджуються на означенні Европи як простору цінностей (Кулеба); права на право та залученості замість видобування вигоди (Пиркало); сильних інституцій, до яких Україні слід пристосуватися (Щерба).
 
Гуманітарну лінію збірника розпочинає есей владики Бориса Ґудзяка про потребу Европи в жертовності й солідарності супроти сучасного релятивізму. Її кульмінацією є аналіз образу України в европейській літературі — творах Байрона, Гердера та Захер-Мазоха, автором якого є Єрмоленко. Цій розвідці передує стаття Оксани Пахльовської, яка наголошує потребу кращої культурної дипломатії України в Европі. Після припущення Єрмоленка, що Европа має позбутися орієнтального бачення України, до Сходу (іще дальшого — Китаю) звертається Ярослав Грицак, міркуючи, «чому Заходу вдалося». Історик стверджує, що цьому сприяли християнські цінності, додаючи, що нові відповіді для Европи можуть зародитися саме в Україні. Портников, навпаки, є критичним до українських цінностей, які називає патерналістичними. На думку автора, вони можуть неґативно вплинути на Европу, коли «Україна туди повернеться», і саме так він називає свій есей: «Повернення: важке, суперечливе і необхідне».
 
Завершує збірник стаття Миколи Рябчука, ніби призначена примирити попередньо сказане і звести все багатоголосся (яке, втім, часто було перегуком) до єдиної тональности. Рябчук вибудовує текст на зіставленні статтей «Чому українці є европейцями» Грицака і «Чому українці не европейці» економіста Олександра Пасхавера і згладжує дискусію іншою постановкою проблеми: Україна мусить стати Европою, щоб ніколи не стати частиною русского мира. І хоча дискусії у книжці розгортаються довкола спільних тем, поклики на інших авторів є лише у трьох есеях: Грицак згадує про Ґудзяка, а Ґудзяк і Рябчук — про Грицака. Це засвідчує брак жвавости нашого публічного інтелектуального простору — в Україні небагато науковців позиціонують себе як публічні інтелектуали.
 
 
Серед слів-триґерів, які маркують книжку точками інтелектуальної напруги, — війна, християнство, бюрократія, цінності, інституції, кордони. Війну одні автори (зокрема, Пиркало) позиціонують як загрозу, що її західний світ давно боїться; Пахльовська застерігає, що Україна може стати зоною проксі-війни, адже вибір Росії та Европи щодо їхніх геополітичних позицій однозначний, а Маринович стверджує, що вона вже триває, адже війна постнуклеарного світу — фейкова. Про інституції загалом пише «дипломатична група» книжки, протиставляючи їх сильним лідерам. Утім, не всі автори розглядають сильні інституції як суттєву ознаку післявоєнного Заходу та фундамент сучасного проєкту Европи — дехто наголошує недоврахування потреби у значущих особистостях.
 
Жоден автор не оминає теми меж Европи — співвідношення континенту, Европейського Союзу й Европи як ціннісного та культурного простору. Міркуючи про майбутнє европейської політичної організації, чимало авторів занепокоєні не надто позитивними прогнозами. Критикуючи Европу за минулі або теперішні прорахунки, більшість сходиться на тому, що краще европейському інституційному проєктові тривати, аби не стати об’єктом ностальгії.
 
Вам може бути цікаво
Істина у вині: 7 книжок про п`янкі напої
Читання-реготання на довгі зимові вечори
Від Нью-Йорка до Неаполя: яскраві жіночі історії «нежіночих» романів
«Найважливіше – наприкінці»: роман про сімейне життя, яке ніколи не буває ідеальним
Пострадянський колаж Олега Сенцова
Галина Вдовиченко зустрінеться з читачами у Луцьку
stary_lev Стежити
дописів читачів