Нова книжка Павла Коробчука: «Хай це буде красиво»
29.05.2017
Одна з головних новинок великої поетичної серії «Видавництва Строго Лева» – чималенька книжка Павла Коробчука «Хвоя».
Олег Коцарев, ЛітАкцент
Понад 200 сторінок обсягу, помітні натяки на «вибране», спеціальні окремі розділи з віршами з попередніх збірок, нарешті десята річниця виходу книжки «ЦІЛОДОБОВО!» (будучи її співавтором, Коробчук гучно заявив у ній про себе як про одного з лідерів умовного середовища поетів-«двотисячників») – усе це дозволяє говорити про «Хвою» як про річ етапну. І справді: в збірці в концентрованому вигляді поєдналися, мабуть, найбільш характерні для Павла Коробчука тематичні, стилістичні та настроєві течії. Що не потрібно, однак, розуміти як виключну «підсумковість», тобто брак нових кроків, рис і тенденцій.
З речей нових, власне, й починається книжка. Це вірші, більш або менш міцно пов’язані з темою війни, вірші, що здобули вже розголосу на літературних читаннях і в інтернеті, проте ще не з’являлися друком. Тут є різні відображення складної та болючої тематики: від воєнних історій у доволі сюжетних текстах до екзистенційних поетичних розмислів чи суто образних, формальних трактувань (саме вони, як на мене, часом народжують найбільш синтетичні й об’ємні картини).
на узліссі вигукнуто:
зима
така
хвойна
відлунням заперечено:
вóйна
вóйна
вóйна
Це вірш «Відлуння». У перспективі, впевнений, він буде вагомішим, ніж явно актуальніший саме сьогодні, тобто тактично, «Вірш про війну на Донбасі» з такими от рядками:
(…) солдати переблимуються спецзнаками, тому місцевість – німа.
в повітрі висить ентропія, утворена з артилерійських снарядів.
вчора вивезли камаз двохсотих, навіть Бог не встиг записати імена.
сьогодні з цього приводу в Мінську – чергова, трьохсота нарада (…)
Діалектика ліричної враженнєвості vs метафоричних, фонетичних та подібних пошуків притаманна й іншим творам «Хвої». А саме, переважно текстам любовним і «філософуванням». Можна сказати, що перший підхід дається Павлові Коробчуку легше. Саме завдяки цьому так переконливо виглядає (а надто звучить під час публічних виступів) його любовна, психологічна поезія. Про що, зокрема, детально розважає у післямові літературознавець Ростислав Семків.
(…) Навіть якщо вона тебе покидає, то хай це буде красиво.
Вийде за двері одразу ж на пляж, на гарячий пісок,
з прочиненим навстіж волоссям, яке знову – не сиве,
у блузці, з-під якої стирчить сосок і ще один сосок,
з веселими ступнями, які прошкують у молодість, у спеку,
в суцільне око тюленя, в лелеку.
(…)
Навіть якщо ви розбіглися, як розбігаються перед стрибком у річку,
просто треба поважати і примирятися. А раптом років за сорок
у поїзді, в купе, з кількома сумками, в глибоку нічку
вона, така сива, до тебе підсяде? (…)
Чи, до прикладу, вірш «Коли я перетну фінішну лінію».
Просте сімейне щастя, ненароджених дітей
вона проміняла на нічні береги і коктейль.
Фарбувалася в люстерку так, ніби на карту
наносила лінію старту.
Її вечір тривав із усмішкою під помадою.
Бачили, як у морі любовна хвиля накриває іншу…
Років за сорок я прийшов на цей пляж і все згадую.
Важливо було – любити, а не дістатися фінішу.
Трохи рідкісніший «вигадливий» тип Коробчукових віршів, проте, зовсім не поступається першому естетично. А часто виявляється цікавішим, вільнішим від трюїзмів, які де-не-де виникають у простіших текстах. Ось один із яскравих і свіжих творів, «Там», явна художня окраса книжки:
взяв барабан у руки
токний згусток шизофренії
секундний прихисток крові
сто барабанних ударів
сто доторків до
і каже він мені мудрим басом:
ми існуємо там і потім
там
там
там
Можна тут згадати й «тюлень кохання у Рівненській області», й «притулитися до його вуха ніби затулити / дірку у ванні своїм голосом / і щиро йому співати дж дж / дж дж» тощо.
Свіжість, повітря та акробатичні вигадки в побудові образів завжди були так само або й більш важливими чеснотами поезії Павла Коробчука, ніж його емоційність і проникливість. Але в кожному разі про всі різновиди його віршів можна сказати, що їм притаманний доволі розмаїтий діапазон тем і мотивів (у межах вужчого кола головних магістралей). А ще – виразні символічні моменти, знакові лейтмотиви.
До них, звичайно, найперше потрібно віднести саму хвою. Вона є не лише назвою книжки, а й «червоною ниткою» (тобто, перепрошую, зеленою) ілюстрацій (їх зробила Дар’я Бабченко; своєю густиною, темним колоритом вони творять вдалий контраст із текстами) та дуже багатьох віршів. Вона приходить то у вигляді вінка, то заповнює ванну замість води, то шурхотить генеалогічним деревом (принагідно відзначу посилення цього родинного дискурсу в поезії Коробчука), взагалі, з’являється в найрізноманітніших випадках і контекстах. Хвойні мотиви можливо трактувати як символ помежів’я мертвого і живого та як символ «вічнозеленого», тобто «вічноживого», як життєствердну бадьорість і як смуток. Тобто в читача буде широкий вибір інтерпретацій. Те саме стосується й інтенсивної в Коробчука символіки внутрішніх органів людини. Або куріння. Образів із музичної сфери. Певних тварин (приміром, лелек і тюленів – чи ж не миле поєднання?). Тощо, тощо, тощо. Себто, крім просто читання, книжка «Хвоя» є ще вдячним матеріалом для різного роду культурологічних вправ, виправ і розправ. Якими б не були їхні висновки та список використаної літератури, головне, як написав сам поет: «Хай це буде красиво».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно