Ніжна брутальність меланхолії
Синьоок Тетяна
08.06.2019
«Красива книжка» – це перше враження від «Меланхолій» Юрка Іздрика. Я знаю дівчину, яка купила це видання просто тому, що воно гарне. Таку книжку хочеться читати надворі. Її хочеться фотографувати. «Меланхолії» ніби створені для весни.
Тираж закінчився
На ніжних ілюстраціях Мар’яни Савки – жінки і квіти. Вірші Іздрика теж про жінок. Автор лишає за собою звичний брутальний образ, але поезії, що увійшли до збірки, – про солодке кохання, навіть якщо це почуття болісне. І в центрі цього кохання – жінка. Напевно, з цієї причини головна аудиторія «Меланхолій» – дівчата, спраглі роздумів про почуття.
я вдихаю тебе – нереально вже бути нам ближче
скалка в оці – хороша відмазка для сліз
я не зміг би щодня милуватись твоїм обличчям
я не зміг би ні дня без твоєї присутності скрізь
Читання збірки – ніби повільна прогулянка садом. Це не прослуховування рок-альбому, адже якоїсь композиційної цілісності збірка не має – до неї увійшли поезії різних років. Зокрема, тут можна натрапити на облюбовані у соцмережах поезії, як-от «рибний день» чи «інший». Прості, глибокі, до міри афористичні.
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого себе помножити можна
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш…
Прогулюючись сторінками збірки, читач зануриться в досвіди шаленого кохання, кохання невзаємного, кохання виснажливого – і завжди дуже поетичного. Проте не варто думати, що, крім кохання, у збірці нічого нема. Інша наскрізна тема «Меланхолій» – природа творчості, взаємини із тієї непізнаваною сутністю, яку називають богом.
слово що якось не стало законом –
так і лишилося поза законом
мутить свою нелегальну хімію
големів ліпить бореться за бога
все це чомусь від чийогось імені
все це чогось із плеча чужого
Щодо стилю, то, як і в попередніх збірках, Юрій Іздрик лишається зухвалим штукарем: і у пошуках несподіваних сенсів у межах умисно «роблених» рим, і в самоіронії з цього приводу. Адже поетична пригода «Меланхолій» – то забава не тільки для читача: автор теж охочий позабавлятися.
все це така дурна шарманка!
або ж обманка або ж фокус!
всі ці наші самотні ранки…
всі ці вечірні наші хоку.
Іронічно мовить автор і про себе:
Я живу серед них як король павіанів
скаче паства моя поміж гіллям і листям
я собі набалакав тут цілу савану
і гавану і берег і течії чисті.
Словом, прогулянка збіркою виявиться строкатою на враження. І все ж смакування смутку, милування світлою гіркотою переважає. Як і личить меланхолії.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно