0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Нестерпна легкість буття»: коли для з’яви кохання достатньо шести випадковостей та однієї метафори!
Random
Якщо бути добре обізнаним із міфами різних країн, розуміти особливості філософії Парменіда, цікавитися вченнями Фрідріха Ніцше, Зіґмунда Фройда, Карла Ґустава Юнґа, слухати багато класичної музики, мати щодо неї суб’єктивну думку (зокрема сприймати ліричного героя останнього струнного квартету Бетховена як важкоатлета «з піднімання метафізичного тягаря»), мислити опозиційними категоріями (душа / тіло, вірність / зрада, щастя / смуток, обов’язок / свобода, легкість / вагота), але розглядати їх у переплетенні, то, об’єднавши жіночу й чоловічу енергії навколо однієї метафори, помістивши персонажів у нетипові обставини, можна витворити цікаву книгу.
Далі мовитиму про «Нестерпну легкість буття» Мілана Кундери, переклад якої для українського читача здійснив Леонід Кононович, а вельми підхожу обкладинку, вочевидь надихнувшись творчістю Рене Маґрітта, створила Анастасія Стефурак.
 
Як зауважує Мілан Кундера (часто з’являючись у тексті задля коментування чи уточнення певних подій), герої цієї книги – його «нереалізовані можливості». Він їх любить, але й лякається, адже вони вийшли за межу, яку йому не вдасться переступити без втрати свого «я». Письменник уточнює, що «роман – це не віросповідання автора, а дослідження людського життя, яке потрапило в пастку цього світу». І те буття, як нам відомо, «легке, та легкість його нестерпна».
 
Задля показу цих контрастних почувань автор використовує три моделі стосунків.
 
Перша і, мабуть, найголовніша пара, що з’являється перед читачем, – Томаш і Тереза. Він доволі успішний лікар, свободолюбець, який не прагне серйозних стосунків, однак за збігом шести випадковостей і метафори, суть якої полягала в тому, що Тереза – «дитина, яку поклали в просмолений кошик і пустили за водою», а вона прибилася до нього, закохується. Водночас Томаш не може бути вірним, продовжуючи шукати в жінках «мільйонну частку несхожості». Чоловік розмірковує про те, чи варто бути з Терезою. Перевірити своє рішення не може, бо життя нагадує вихід актора на сцену без репетиції, «ескіз до нічого». Неможливо стовідсотково бути впевненим у своїй правоті. Терезі ж важко змиритися зі знаком рівності, що коханий часто ставить між нею та іншими жінками. Вона ревнує, боячись ночі та своїх снів. Пара вирішує завести собаку – сучку, якій дають ім’я Каренін. Як на мене, цікаво, що тварину, до якої Тереза відчувала неймовірну прив’язаність, назвали іменем героя, чия доля в аспекті терзань щодо невірності коханої людини така суголосна з Терезиною.
 
Історія сім’ї розгортається на фоні соціально-політичної нестабільності в країні. У 1968 році радянські війська входять у Прагу. Тереза (як й інші фотографи) усі сім днів робить світлини, щоби «зберегти для майбутнього образ насильства», адже, як в інтерв’ю сказав фотограф Георгій Пінхасов, «зло потребує доказів». Згодом Тереза й Томаш їдуть до Швейцарії, не зумівши там прижитися, повертаються. Томаш набирається сміливості й висловлює в пресі свою думку про комуністичний режим, порівнявши його з комплексом Едіпа. Однак, на противагу героєві давньогрецької міфології, відповідальні за злодіяння комуністи жодної вини не почували. Обравши честь, Томаш змушений покинути справу свого життя й стати мийником вікон. І цей вибір приносить полегшення, бо «покликання – безглузде слово», позбувшись якого можна стати щасливим.
 
 
Інша модель стосунків – Томаш / його подруга й коханка Сабіна. Дівчина, бувши художницею, підмічає двоїстість натури друга, своєрідну подвійну експозицію: «За силуетом Томаша-волелюбця проглядає неймовірне лице закоханого романтика. Або ж навпаки: крізь постать Трістана, який думає лише про свою Ізольду, проглядає прекрасний, зраджений світ волелюбця». Сама ж вона культивує свою самобутність, символом якої вважає котелок, що дістався їй у спадок.
 
У неї є коханець – Франц. Власне, їхній дует – третя пара. Вони мають специфічний короткий словник незрозумілих слів. Непорозуміння між ними викликають роздуми про роль жінки, вірність і зраду, музику, світло й пітьму, демонстрації, красу Нью-Йорка, силу, важливість жити у правді тощо. Щодо музики, наприклад, у них відбулася така розмова. Франц запитав Сабіну, чи вона любить цей вид мистецтва. Жінка відповіла: «Може, якби я народилася за іншої епохи…», подумавши «про добу Йоганна Себастьяна Баха, коли музика нагадувала розквітлу троянду на засніженому полі безгоміння». Стосунки Сабіни та Франца демонструють те, що для побудови щастя чоловік і жінка мають бути поєднані «семантичною рікою», витворювати контекст, зрозумілий для них. Якщо ж щось не до вподоби, то варто брати до рук «Гераклову мітлу».
 
 
Ставитися до взаємин героїв можна по-різному. Однак саме на їхніх прикладах Мілан Кундера пояснює життя через метафору ваготи: «Як ото кажуть, на плечі нам лягає тягар. Ми несемо його або падаємо під ним, боремося з ним, програємо або виграємо». У такій авторській позиції є щось суголосне з сізіфовою працею, словами Лесі Українки з «Contraspemspero!». У кожнім разі важкий рух передбачає й легкість, будь-який смуток може бути обрамленням для хай і невеликого, але щастя.
 
Вам може бути цікаво
Дівчина Онлайн у турне
6 книг, які врятують від осінньої депресії
Як ми приймаємо рішення: стратегічне мислення проти шаблонів
Вірш дня. Мирослав Лаюк
Книга-джойстик для родини, офісу та макроекономіки
Батько Вепр (колекція)
stary_lev Стежити
дописів читачів