0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко
Random

Тетяна Петренко, Читомо; Фото - Suleyman

Італійський письменник Умберто Еко, який стверджував, що попередній його роман «Празький цвинтар» – остання написана ним художня книжка, в січні цього року випустив новий роман, який швидко переклали українською (швидше, ніж російською, чим особливо пишається видавець). Окрім того цього року журналістка Ірина Славінська переклала популярну книжку Еко «Не сподівайтеся позбутись книжок», діалог з французьким есеїстом і сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром. Тож позбутись читання книг Еко принаймні 2015-го читачам ніяк не вдасться.

«Не сподівайтеся позбутися книжок», Видавництво Старого Лева, 2015

Ця книжка – інтелектуальний діалог між Умберто Еко та режисером, сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром про книжки, пам’ять, речі, людську глупоту та багато інших аспектів, які хвилюють обох інтелектуалів. Цю розмову вперше видали в 2009 році, але вона не втратила актуальності та привабливості сьогодні й навряд втратить її в майбутньому, доки в світі існуватимуть книжки та пристрасні читачі. Перекладачці видання Ірині Славінській вдалося зберегти легкість мови діалогів, що охоплюють значну кількість культурних фактів, смішних життєвих історій та які спонукають читачів задуматись не лише про книжки та читання, а й про те, як формується культура, адже з цього діалогу випливає, що історія культури ніколи не існувала б без маніпуляторів, дурнів і пристрасних осіб.

«Не сподівайтеся позбутися книжок» передовсім призначена для тих, хто любить читання, в кого з’являється блиск в очах від самого вигляду хорошої бібліотеки вдома в знайомих, адже Еко і Кар’єр пристрасно говорять про книжку як річ і протягом кількох розділів згадують свої колекції інкунабул і рідкісних книжок, яким можна позаздрити (Умберто Еко є власником 1200 рідкісних видань, які письменник особливо любить, а його бібліотека нараховує 50 000 книжок). Це видання для тих, хто любить історії книжок: співрозмовники розповідають, в яких обставинах вони знаходять рідкісні видання, як книжки виживають завдяки крадіям і як люди, не залучені в книжкову культуру, викидають цінні та дорогі екземпляри. До того ж, це видання для тих, кого хвилює доля паперових книжок і хто боїться, що вони можуть одного дня вимерти, в чому великі книголюби Кар’єр й Еко сумніваються, але в чому не бачать жодної трагедії, адже форма книжки завжди змінюється і не буде дивним, якщо одного дня електронна книжка повністю замінить паперову, адже так само друковані видання колись витіснили рукописи, глиняні таблички тощо.

3 розділи цієї книжки присвячені розмові про людську глупоту та про тих чудернацьких постатей, які долучились до створення історії. Література – це не тільки джерело мудрості, а книжки пишуть не лише мудреці, а й дурні та фанатики, тому література, яка висвітлює минуле, часто є витвором фанатичних та схиблених людей, що може дезорієнтувати наївних читачів. Еко згадує, що тематика його колекції старовинних книжок – це твори, яким не можна вірити, усе, що засвідчує фальшиві чи хибні погляди на стан світу. Це одна з улюблених тем письменника, що повсякчас стає матеріалом для його романів (наприклад, «Бавдоліно» цілком сплетений з хибних міфологічних уявлень людей про світ).

Оскільки співрозмовники багато читають і сприймають безліч різноманітної інформації, вони протягом кількох розділів розмірковують над особливостями пам’яті та фільтрацією знання на приватному рівні та на рівні культури. Людина не може й не мусить пам’ятати все. Нікому не треба знати імена всіх учасників битви при Ватерлоо, важливіше навчитись критично ставитись до інформації, відсіювати непотрібне й не сприймати на віру будь-які факти. Ті самі процеси відбуваються і з культурою. Еко говорить, що функція культури – не лише зберігати пам’ять, але й знищувати, звільняти місце. В Еко й Кар’єра немає певності, що в стародавніх спалених бібліотеках направду зберігалася важлива література, адже люди, звичні до того, що книжки можуть легко згоріти, поміщали важливі екземпляри в більш надійні місця. Тож ми можемо уявляти, що книжки, які згоріли в Олександрійській бібліотеці, – насправді література для розваги. Те, що культура могла дозволити собі відсіяти. 

Читати повний текст 

Вам може бути цікаво
13 романів – володарів Букерівської премії
«Танець недоумка» Ілларіона Павлюка: коли найбільші страхи оживають
Цікаво про серйозне: 5 пізнавальних книжок для сімейного читання
«Іван і Феба»: уривок із роману Оксани Луцишиної
Атмосферні історії Ольги Герасим`юк про людей, птахів і сонце
Казки під ялинку
stary_lev Стежити
дописів читачів