Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Не слід розпещувати зайців
Random
Ганна Улюра, БараБука
 
У батьків малої Христі великі проблеми. Тато-професор занадто відверто, як на кінець 80-х, говорить до студентів про незалежність України, тому покараний. Дівча відправляють на хутір до бабусі, щоб не бачила того й не чула. А там відкривається Справжня Таємниця: дівчинка – остання з Мильских Княгинь. Тут було місто Мильськ, знищене під час татарської навали. Звірі врятували одну-однісіньку жінку – Княгиню. Відтоді вона та її нащадки мають владу над звір’ям. А влада ж бо передбачає і відповідальність.
 
Перший «рівень» повісті Олени Захарченко пов’язаний із екологічною проблематикою. Дівчина живе серед лісу. Вона починає розуміти мову звірів, чути й відчувати дерева. Це змінює її, міської дитини, ставлення до живої природи. Скажімо, в сезон полювання вона схороняє зайців і підгодовує їх яблуками. Шляхетний вчинок. Але бабця-Княгиня радить їй диких звірів не розпещувати. А що буде, як близько підпустити тварину, місце якої в лісі, – для того є дивакуваті історії юного натураліста Сергійка, друга Христі. Бо з ним чого тільки не трапляється – як не скажена білка вкусить, так зайців, чиє кубельце потурбували, із піпетки годувати доведеться. Чого діти самотужки про ліс не зрозуміють, їм охоче розкаже Лісова Царівна. До прикладу, як не нашкодити березам, «удоюючи» їх, і чому не слід рубати старого граба.
 
Другий «шар» «Хутора» – таке собі потойбічне краєзнавство. Христин хутір вибудувано на перехресті часів: тут водночас існує і «за Польщі», і «за Росії», і «за Совєтів», і «Україна нарешті». Князівна наділена здатністю бачити невидиме, тож зустрічає різних містичних персонажів і переживає з ними їхні історії та воднораз спільну Історію. Тут заборонені поети, що переховуються від радянських репресій; польські шляхтичі зі своїм Диким Полюванням; німецькі колоністи, які й по смерті святкують ніч на 25 грудня; руський люд, котрий схоронився в підземеллях від татар і поснув; українські повстанці, які зачаїлися у криївці до світлих часів; сторож чугунки, що понад сто років чекає, коли проведуть тут нарешті залізницю, обіцяну ще поляками, а поки діє в лавах УПА. Легенд і міфів-новотворів доста: на будь-який смак, про будь-які часи.
 
Разом із тим Захарченко розповідає сучасним дітям про радянське дитинство. Приміром, що таке барак, нащо треба дустове мило, якого кольору й фасону була шкільна форма, чому цукор і масло треба купувати за талони й у великих чергах. Авторка прискіплива й уважна до деталей. У такий спосіб уможливлюється «достовірність» відразу кількох «Хуторських» реальностей: химерного світу СРСР, лісового світу Князівни, вічно живої історії дівчинки з пограниччя. Для нинішньої дитини вони всі здадуться однаково фентезійними, припускаю.
 
«Хутір» написано наче похапцем: в одному реченні Новий рік, у наступному вже весна; в одному абзаці батьки й місто, в наступному – Княгиня й село. Понад чотири роки насиченого подіями життя на 200 сторінок – не жарти. Повість видається швидким переказом захопливого роману. Утім, це «особливість» усіх творів Захарченко. Тож, якщо знаєте про це, невиправдана стрімкість і незавершеність її історій вас не відлякає. У них інші принади… Зрештою, вам (як і мені, сподіваюся) буде цікаво дізнатися, які магічні властивості має Піщана Сльоза і як граються у хованки пещені зайці.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage