«Не кажіть, що в нас нічого не має» Мадлен Тієн – правда, яку неможливо приховати
Мясоєдов Денис
06.04.2021
«Плачу гіркими слізьми, коли усвідомлюю, що я донька ворожого елемента, поборника капіталізму…» – ці слова на вимогу комуністичної партії Китаю кожен день писала маленька дівчинка, щоб засуджувати вчинки свого тата, яких той навіть ніколи не робив. Не все в неї виходило гарно, тому батько допомагав їй з особливо складними ієрогліфами. Такими були наслідки «культурної революції», запровадженої Мао Цзедуном, звичайно лише для тих, комувдалось вижити.
Сучасна Китайська народна республіка – наддержава, яка за неповні сто років зі слабкої аграрної країни стала однією з найпотужніших економік світу. Чи не занадто високу ціну довелось заплатити?
Назва роману «Не кажіть, що в нас нічого не має» – походить від слів китайської версії «Інтернаціоналу», гімну, який співали цілі покоління, з яким жили та вмирали революціонери.
Маленька китаянка Цзян Лі-лін живе з матір'ю у Канаді. У Ванкувері в неї нове ім’я – Марі. І першим, і другим назвав її батько – Цзян Кай. Він спочатку привів її у життя, а потім ніби ще й надав можливість прожити його по-іншому, без мороку та жахіть, свідком та співучасником яких він став. Цзян Кай – відомий китайський піаніст – втік із країни у 1978 році, а потім, залишивши сім’ю, повернувся у Гонконг. Після жахливих подій 1989 року у Пекіні на площі Тяньаньмень, він, попередньо зав’язавши очі, вистрибнув з дев’ятого поверху…
«Не кажіть, що в нас нічого не має» – розповідь, яку веде Марі Цзян починаючи з десятирічного віку, коли на порозі її квартири з’являється дівчина Ай Мін. Їй років дев’ятнадцять, вона політична біженка, яка нещодавно покинула Китай по підроблених документах та потребує притулку. Тато Ай Мін, Горобчик, був близьким другом Цзян Кая. Дівчата швидко знаходять спільну мову, починають дружити та стають близькими, як сестри. Ай Мін розказує про той Китай, який Марі ніколи не знала.
Є слова, які потребують тиші, їх не говорять вголос, а ховають, зберігаючи у потаємних місцях в записниках. Серед залишених речей Цзян Кая були щоденники, які розказували історію сімей дівчат та містили багато таємниць. Всі вони були пронумеровані та об’єднані у Книгу записів. Напевно була вагома причина, щоб все записувати, навіть незначні на перший погляд деталі. Ай Мін допомагає прочитати Марі історію її предків, доповнюючи своїми спогадами.
Невдовзі Ай Мін залишає Канаду, та їде до США. Після цього зв'язок між дівчатами втрачається. Коли Марі вже за тридцять, вона вирушає в подорож до Гонконгу та Шанхаю, щоб дізнатися більше про те, чому батько покінчив життя самогубством, та спробувати знайти Ай Мін. Та чи справдяться її надії?
Книга має цікаву структуру і складається з трьох частин.
У частині першій авторка розкриває перед читачем історію сім’ї Ай Мін, починаючи з бабусі, яку звали Велика Мама Ніж. Родині довелося пережити жахіття китайсько-японської війни, аграрну реформу «Ста квітів», голод, безжальну «культурну революцію» з її загонами «хунвейбінів».
Друга частина – нульова, має зворотний відлік розділів від сьомого до першого. В ній більше про дитинство Ай Мін та її батьків. Кульмінацією є стрімке зростання студентського руху, який швидко охоплює країну та приводить до трагічних подій на площі Тяньаньмень. Молоді люди не хочуть, аби партія вирішувала їхні долі та диктувала їм правила життя, тому обрали вічну свободу замість покори.
Завершальна частина – кода, про почуття, які охоплюють Марі, та роздуми щодо написаного оповідання.
Розповідь ллється безперервним потоком, немов водоспад, історія в історії, спогади, образи, мрії. Переплітаються між собою минулі, сучасні та майбутні події. Це потребує від читача додаткової концентрації уваги. Подібно до Інь і Ян, частинки життя доповнюють одна одну та складаються в єдину Книгу записів.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно