Напівбілий / Напівчорний
Білецька Наталія
10.04.2014
«Напівлихий» - це суміш геніального і жахливого водночас, це зіткнення добра і зла, де не завжди розумієш, що чим є насправді. І в центрі всього цього стоїть Натан – з раннього дитинства до сімнадцятиріччя. Перша книга Саллі Ґрін вразила до глибини душі, не пропустивши жодного її куточка. Але це враження неоднозначне.
Не розумію, чому «Напівлихого» ставлять в аналогію до «Поттеріани». Це абсолютно різні твори. Історія Гаррі значно добріша, ніж у Натана.
Саллі Ґрін - майстер у побудові сюжетних ліній. Я до останньої сторінки не могла визначитись, на чий стороні Натан – Чорних чи Білих. Та й по завершенню книги не змогла цього зробити. Назви кланів магів мали б означати: Білі – добро, Чорні – зло, але тут не все так просто. Читаючи про те, як знущалися з дитини, я навіть проблиску добра в Білих магів не побачила. І не згідна, що мета виправдовує засоби. Такі засоби – ні.
Не знаю, чому більшості людей книга читалася на одному диханні. Зізнаюся, я читала її кілька днів. З кожним описом Натанових страждань, в мене, неначе разом з ним, ком ставав у горлі. Чому ця книга жалива? Бо дивує, наскільки реалістично Саллі Ґрін описала тортури та катування, і якими жорстокими і байдужими їй вдалось створити образи Ловців та членів Ради. Вони повноцінне доповнення до зла, а може й навіть більше, ніж саме зло. Невже всі у книзі такі? А як же Роза, Габріель, Боб, Анналіза, Арран, Дебора, бабуся..? Ці промінчики добра губляться на фоні всього негативу, який накопичується з кожним днем Натанового життя.
Натан – Напівбілий і Напівчорний. Його не приймають ні одні, ні інші. Він – приманка, яка допоможе спіймати його батька – жаливо чорного чаклуна. Але ж хлопець не винен, що його матір закохалася в Чорного мага, не винен у тому, що народився, що хоче бути нормальним і, як інші, отримати Три Дари. Він жертва цього суспільства. Та й ще якого суспільства. Всі один з одним ворогують: Чорні ненавидять Білих, Білі – Чорних, а Напівкодових, як тут називають напівкровок, взагалі в ніщо не ставлять – вони частина інтер’єру. Нічого не нагадує? Найгірше, що Натан і сам не може зрозуміти, хто він.
А розбавляє всю цю глобальну тему перше кохання Натана до Анналізи. Таке щире, наївне, полохливе і нестримне. Нерідко саме любов дає хлопцеві надію на життя. Любов до Анналізи; до Аррана, Дебори і бабусі; любов до матері, що давно померла, і…любов до батька, якого він ніколи не знав…
«Напівлихий» - лише перша частина. Що ж буде далі?..
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно