«Мости замість стін», або Проти кого ми дружимо?
Дронь Артур
10.02.2021
«Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми»
Наталка Білоцерківець
Наталка Білоцерківець
Український ПЕН щороку обирає фокус-тему, про яку роздумують і пишуть автори. Коли такою темою стали «мости» і «стіни» у суспільному житті українців, то організація створила цікавий медіапроєкт. Двадцять відомих авторів пристали на пропозицію ПЕН та написали есеї про те, що нас об’єднує і що розділяє. А нещодавно завдяки «Видавництву Старого Лева» «Мости замість стін» стала цілісною книгою.
ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ІНЖЕНЕРІЇ
Ось ти стоїш на березі. А з протилежного боку стоїть Інший. Кричиш йому щось, а він не чує. Надто голосно кричиш. І не знаєш: прокладати міст через річку чи ні? А, може, відгородитися від нього стіною? Чи разом із ним відгородитися від когось? Мости чи стіни, думаєш ти. Стіни чи мости...
Інженерне ремесло – річ прекрасна, але вона вимагає точності. Навіть якщо це лише метафора на міжлюдські стосунки. Налагодити зв’язок і знайди спільну мову з Іншим – нелегко, але можливо. Відгородитися стіною від Ворога – теж реально, якщо почати будівництво вчасно. Але завдання в тому, аби зрозуміти, де Інший, але свій, а де власне Ворог. Одне з питань української інженерії полягає в тому, що не всі розуміють, що і де потрібно зводити. А в такому разі міст може не об’єднати, а стати власноруч прокладеною для ворогів дорогою.
Про це і роздумують автори «Мостів замість стін». У книжці не варто шукати рецептів щастя чи ідеальних пропорцій для бетону, який нас об’єднає. Це радше багатогранний аналіз довготривалого будівництва. Видається, що уже тридцять років ми тільки тим і займаємось, що зводимо стіни й будуємо мости. Будуємо мости й зводимо стіни. І так забудувались, що завжди щось іде не за планом.
Автори есеїв аналізують суспільну комунікацію із різних боків та під різним кутом. Починаючи від того, чим саме є мости й стіни та для чого вони нам. Продовжуючи пошуками найкращих об’єднавчих факторів для нашого народу. Закінчуючи тим, що зводити перед кимось стіну може й вдається власноруч, але от будівництво мостів завжди залежить від обох сторін. Бо «міст передбачає однаковий рівень обох берегів», як пише Ігор Ісіченко у своєму есе.
Чому на тридцятому році незалежності українці досі поділені і часто не можуть знайти спільну мову? Як нам врешті не плутати свого і чужого? Що може по-справжньому об’єднати цю величезну різноманітну країну? І чим загрожує ситуація, якщо цього об’єднання так і не відбудеться...
МАЛЕНЬКИЙ ЗБІРНИК ЦЕГЛИН
«Мости замість стін» спершу був медіапроєктом Українського ПЕН. Упродовж січня-липня 2019 року автори публікували свої есеї на сторінках видання «Новое время». А минулого року Тетяна Терен – виконавча директорка Українського ПЕН та упорядниця книги – зібрала всі есе під однією обкладинкою. Автори цього видання – визнані інтелектуали: Катерина Калитко, Катерина Ботанова, Вахтанґ Кебуладзе, Зоя Казанжи, Остап Сливинський, Олена Стяжкіна, Лариса Денисенко, Мирослава Барчук, Вікторія Амеліна, Віталій Пономарьов, Василь Махно, Володимир Рафеєнко, Микола Рябчук, Володимир Єрмоленко, Світлана Пиркало, Борис Ґудзяк, Ігор Ісіченко, Галина Вдовиченко та Павло Каразін. Президент Українського ПЕН Андрій Курков написав для видання передмову, а журналіст Віталій Портников став автором завершального есе, яке у книжці було опубліковано вперше.
Саму ж обкладинку створив Антон Селлешій. На сірому фоні Антон зобразив мости і цеглини, які складають стіну. Зовнішній вигляд книги надзвичайно доречний, адже це видання власне і є таким собі маленьким збірником цеглин. Кожен есей – окрема цілісна, цікава і своєрідна думка, заснована на життєвому досвіді автора. Його особистий аналіз того, що відбувається навколо, і думка про те, як нам все-таки об’єднатися. Кожен окремий твір – ще одна цеглина, із якої можна вибудувати якщо й не цілу дорогу, якою необхідно йти, то хоча б краще уявлення про власну країну. А що саме збудувати із цих циглин – завдання вже наше.
ПРОТИ КОГО ДРУЖИМО?
Автори «Мостів замість стін» запитують гостро. Тиснуть на болючі місця, як лікар, коли оглядає хворого пацієнта. Одна з найбільших проблем, про які говорять автори – це наша комунікаційна дезорієнтація в просторі. Ми інколи близьких нам людей вважаємо ворогами, а зовсім чужих – братнім і спорідненим народом. Мирослава Барчук у своєму есе розповідає про дружбу з чоловіком, якого вона вважала своїм другом, і який тільки після початку російсько-української війни по-справжньому показав, по який він бік барикад. «Найнебезпечніше в мостах – фальшиві опори» – говорить авторка. Владика Борис Ґудзяк невизначеність із друзями та ворогами формулює ще лаконічніше. «Проти кого дружимо?» – риторично запитує інтелектуал.
«Мости замість стін» озвучує ці проблеми, говорить про них голосно і пропонує спільно шукати шляхи вирішення. Есеї у цій книзі – про важливість чути іншу людину. Про необхідність інколи помовчати і з повагою вислухати протилежну думку.
Автори хоч і говорять, як багато тріщин у нашому фундаменті, але вказують на можливість перепланувати слабкі місця нашого будівництва. Ситуація настільки серйозна, що не достатньо просто усвідомити проблему. Потрібно брати на себе відповідальність її вирішувати. Найголовніше в темі суспільних мостів і стін – це єдність і взаєморозуміння. Від цього залежить, що саме ми з вами збудуємо.
Вирішити будувати міст – це добре, але уявлення про те, який він має бути, теж можуть різнитися. Це буде міст Мірабо – символ омріяного і недосяжного – як у легендарному вірші Наталки Білоцерківець? Може, кола пітьми все-таки розійдуться, і ми будемо втішені? Чи це Керченський міст?
Книга не дає єдиноправильної відповіді, як вирішити всі проблеми. Але вона вказує на болюче і спонукає до вирішення. До пошуку виходу. Спільного пошуку. У збірці – 20 есеїв-роздумів про минуле, сьогодення і майбутнє країни. Але найбільший вплив матиме результат двадцять перших роздумів. Це роздуми після прочитання усіх есеїв книги. Ваші роздуми.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно