«Містраль»: вітер, хлопець, море
Марчак Наталія
14.08.2020
А ви читали морські книги? То такі, що пахнуть морем. Тільки от ваша морська книга може отримати такий запах, бо ви взяли її з собою у відпустку, ще чиюсь можна назвати такою, бо та привезена з морських країв абощо. Упевнена, що у людей, закоханих в море, є багато історій про морські книжки. Що ж розповім я? Морську історію, яка описана в морській книжці, з цілковито морськими персонажами, а все це приправлено морською сіллю – «Містраль» Анджели Нанетті.
Особливі історії і зароджуються ось так особливо. Так народився Містраль. Без прочитання книги тлумачення імені зрозуміють хіба синоптики, бо ж містраль — то рвучкий і холодний західний вітер, якій притаманний середземноморському узбережжю Франції. Саме в таку погоду на дивному маленькому острові з маяком народився хлопчик. Батьки наче одразу відчули, що він буде таким, як і погода за вікнами, тож назвали його Містралем.
Спочатку ви читатиме книгу захоплено, з м’якою усмішкою на обличчі, з бажанням відчути те саме, що і чудернацькі персонажі історії. Ви уявлятимете скелі, про які є багато легенд, уявлятимете містечко, про яке ще не знають туристи, уявлятимете єдину в тому містечку крамницю з дитячими забавками. А згодом, сторінка за сторінкою, ви з романтичного світу переходитимете до реального. Бо Містраль дорослішав.
Мені здавалось, що його дитинству буде присвячено кілька сторінок, потім — розділів. Я очікувала натрапити на опис вусатого відомого моряка Містраля, який це все переповідає онукам. А біля нього сидить усміхнена Ігнація, односельчанка, в дитинстві пухкенька дівчинка з великим серцем. Згодом замість Ігнації я уявляла Хлою — заморську принцесу, худу і непередбачувану, яку Містраль чекав роками на своєму малому острові. Однак ні. Цю історію неможливо передбачити, як і море. Ось ще одна причина, за якої книжку називаю морською.
Містраль буде у вашій пам’яті немовлям, потім — третьокласником, а далі — підлітком. Це не та книга, яка видасть вам на золотому блюдці історію цілого покоління і розкладе усе по поличках. Бо книжка – як містраль, той рвучкий холодний вітер.
Можна багато, про що говорити. Наприклад, про те, як змінюється людина від народження і до підлітковості, як у восьмирічному віці ми відчуваємо себе королями острова, а за кілька років дізнаємось, що острів належить іншому і його в будь-яку мить можуть продати незнайомі тобі чужоземці. Звісно, у кожного з нас існував свій «острів», адже ним може бути будь-що.
Можна говорити про те, як, будучи дітьми, ми уявляли собі мандри на яхті (звісно, «яхта» тут у кожного теж своя) з тим, кого знаємо кілька хвилин, пізнаємо планету і невимовно щасливі.
Можна й згадати про те, що в дитинстві ми не помічали хвороб, проблем і туги ближніх, бо нас зачиняли в кімнатах і казали: «Сьогодні лягай спати швидше». А за кілька років ти й сам так змушений сказати молодшому братові, поки маму на кілька місяців з дому забирає медична допомога, ще й на носі новина про те, що братика чи сестрички, які скоро мали народитись, не буде. Більше ніколи.
Можна сказати й про те, як інколи кохання засліплює, один іде за іншим, не думаючи про побут і власні бажання, потреби й інтереси, адже коли добре коханому — добре й тобі. Тільки час змусить розплющити очі й вперше за десять років заперечити чоловікові, щоб зробити добре собі.
Не мало книга торкається і до теми свого життєвого призначення, постійних компромісів з боку іншого і вміння приймати людину такою, яка вона є, ще й залишаючись при цьому вірним. Та й проблематика батьків і дітей не оминула навіть той чарівний Містралевий острів, де син вперше побачив у батькових очах когось іншого.
Можливо, вам здасться, що це дуже навантажено і важко для сприйняття. В такому випадку згадайте, що усе це в мереживі морського бризу, запаху соленої води та звуків чайок. Апріорі найбільш морська книга з усіх, які вам доводилось смакувати.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно