0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Марш врятованих життів
Random
Перша видана українською книга Генрі Марша «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» трапилася мені до рук дещо випадково. Та одразу ж розгорнувши її, пробіг очима абзац про країну, що перебувала «у повному хаосі» і «з економікою близькою до колапсу». Але це була не стільки критика чи іронія, а вияв щирого співпереживання за долю народу і України. Тепер у «Видавництві Старого Лева» вийшли друком і другі мемуари англійського лікаря − «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга». Книга безперечно варта нашої уваги та роздумів. 
 
Нейрохірургія & медичний роман
 
Досвід визначних успіхів та вкрай прикрих невдач дозволяє Генрі Маршу не боятися говорити відверто про речі надто важкі і небуденні. Міркуючи про невиліковно хворого старця, який перебуває у стані плегії, хірург зауважує, що коли тому «пощастить, рак дасть метастази ще кудись, і швидко його прикінчить... А якщо діду не поталанить, він протягне не один місяць». Або ж відверто зізнається, що «ніколи не вірив у Бога, жодної миті». Якби вказані цитати було подано окремо від контексту, могло б здатися, що за лаштунками сторінок книги перебуває монстр. Проте це не так. Адже, попри вкрай моторошні описи хвороб − від чого кров застигає − щоденники нейрохірурга сповнені неймовірної людяності, непереборного бажання повернути пацієнта зі стану mezzo morto до життя.
 
Щоденна рутина втомлює, навіть у випадку, коли рутиною є порятунок життів. Часто вона бере гору і розчиняє в собі. Тож важливість щоденникових записів Генрі Марша полягає ще й у тому, що він фіксує власну роботу, і, паралельно, працю колег у Сполученому Королівстві, Ігоря − в Україні, Дева − в Непалі. Саме це не дозволяє сучасній медицині знеособитися, хоча автор й нарікає на британську систему охорони здоров'я, де вирішальне слово в останні роки, як правило, лишається за менеджерами та прагматичними управлінцями. 
А ще, певною мірою, ця книга − невигаданий трилер, де в кожному розділі на кону чиєсь конкретне життя, страждання та біль людей, найчастіше вкрай безпорадних. Як і в реальному житті, тут є смерті: гнітючі й тяжкі. Смерті, що наступають у результаті хірургічних втручань, надрізів скальпеля, рясних крововтрат, помилок медиків. Проте навіть такі найфатальніші моменти марніють на фоні головних перемог − врятованих життів. І як належить детективним історіям, розгадку назви книги, під якою вона видана в Україні, читач знаходить у кінці, коли шлях вже подолано. Подекуди щоденникові записи настільки об'ємно заполоняють уяву, що читачеві після завершення операційного дня неодмінно хочеться зайти до ординаторської у лондонській лікарні і м'яко вмоститися на великому червоному шкіряному дивані поруч із оповідачем. 
 
 
Генрі Марш володіє словом не менш професійно, ніж скальпелем на операційному столі. Адже далеко не всі мемуари читаються з подібною легкістю. Сторінки книги могли бути сухими монотонними медичними звітами, доступними для розуміння вузькому колу фахівців. Натомість маємо зрозумілий роман з/від медицини, в якому тісно пов'язані персональні історії десятків людей з різних кінців планети.
 
Пацієнт Україна
 
Упродовж всього тексту автор не рідко намагається співвіднести соціально-економічні показники, різноманітні політичні індекси із якістю та станом медицини у відвіданих ним країнах, у тому числі й в Україні. Елементарною з погляду теорії, проте важко втілюваною (як засвідчує вітчизняна практика), є формула, згідно з якою результати демократичних виборів часто марнуються, коли в країні відсутня незалежна судова система. Відтак, виникає та міцно стає на ноги всепроникна пухлина корупції. І медицина, мимоволі, стає однією з головних її жертв. 
 
Достатньо обізнаний у політології Генрі Марш звертається до соціологічних ідей Карла Поппера, наголошуючи, що «нашим моральним обов'язком є полегшення страждань шляхом "часткової соціальної інженерії", а не за допомогою всеохопних схем, опертих на ідеологію».
 
У країнах з нестійкими режимами та перехідними формами урядування, як то Україна чи Непал, подібне бачення цілком могло б призвести до більш якісних змін, у тому числі в царині медицини та боротьби з корупцією, аніж нав'язані звідкись -ізми.  
 
Наприкінці книги автор порушує досить контроверсійне питання сучасності. Шістдесятисемирічний нейрохірург, що мудро підсумовує власну кар'єру та більшу частину життя, говорить про можливість легалізації евтаназії. Очевидно, що в Україні проблема «доброї» смерті на широкий загал обговорюється вкрай замало, та обережна дискусія − починаючи з медиків і соціальних філософів − не завадила б. 
 
Зрештою, за Генрі Маршем, люди, які лишаються при світлому розумі, але страждають від невиліковних недугів, могли б сподіватися принаймні на гідну смерть. Багатолітня практика та мемуаристика Генрі Марша − ще один невблаганний доказ на користь перемоги гуманізму та людинолюбства. 
 
Вам може бути цікаво
Курси малювання: вчимося вдома
Це Караваджо
Говард Аннабель
Не єдинорогами єдиними: як з’являються круті дитячі персонажі
Об’єднанні пригодами. Перша у світі «Ліга непарних шкарпеток»
«Свято, яке завжди з тобою». 10 цитат Гемінґвея про Париж, весну і письмо
stary_lev Стежити
дописів читачів