«Мануель і Діді» - книга про цінність дружби і приятелювання
Литвинець-Голутяк Уляна
28.09.2017
Ми – фанати Ервіна Мозера! Так-так, саме Ми: Олександр (Са, вік 4,5), Владислав (Вла, 1,5) і я – мама (майже 30). Особливо нам подобаються його розповіді про мишачі пригоди Мануеля і Діді. Щоразу я проектую цих двох чудових персонажів на своїх синів і від цього читання стає ще захопливішим.
Ми з нетерпінням чекали виходу «Другої великої книги маленьких мишачих пригод». Спочатку прочитали книгу всю зараз, а потім уже розділами – весна, літо, осінь, зима. Власне, оця подільність дозволяє закцентувати увагу малюків на сезонних змінах у природі. Завдяки фантастичним ілюстраціям автора бачимо, як навесні кактуси «дихають» свіжим повітрям надворі; коли можна ночувати просто неба, а куди можна заховатися від палючого сонця влітку; восени час збирати урожай кукурудзи та каштанів; ну і взимку – час ковзанів, санчат і снігових скульптур.
Ці кумедні мишенята – справжні дослідники. Уже з перших сторінок ідуть розвідати, що то за двійко вулканчиків, які раптово вибухнули просто посеред лугу. Щоб дізнатися звідки вони і до чого тут кріт, вартує прочитати історію «Вулкани» із пригод навесні.
Мануель і Діді люблять пригоди і різні винаходи. Їх не стримує навіть позначка «+30°» на термометрі у тіні. Це чудова нагода для майстрування плаваючого пальмового острова із поламаних сонячних окулярів не без допомоги черепахи Гільди. Про це – в історії «Острів» із літніх пригод.
Особисто мені найбільше до душі історія «Каштани» із осінніх мишачих пригод. Люблю розіграші і коли малюкам весело.
Зараз тільки кінець вересня, але Са змушує усіх готувати годівнички для птахів на зиму. На це його надихнула історія «Ворони» із зимових пригод. Все-таки тішить, що читання відгукується чуйністю у маленьких дитячих сердечках.
Окрім основних ілюстрацій до тексту, в нижній частині сторінки намальовані різні жучки-черв’ячки-комашки, які теж безупинно копошаться, біжать, їдуть, летять, мандрують. Вони роблять книгу інтерактивною і дозволяють нам вигадувати свої цікаві історії, розвивають уяву і дають змогу самовиразитися.
Нам ще трохи зарано, але мушу відмітити, що ця книга чудово підійде і для тих дітей, які беруться за самостійне читання. Історії направду цікаві, дотепні, наповнені змістом, дають розуміння цінності дружби і приятелювання. На кожній сторінці книги велика ілюстрація і декілька речень тексту досить великими чіткими літерами. Одна історія займає близько 6-7-ми сторінок. Маленький читач може за один раз її осилити і мати відчуття завершеності та маленької перемоги над текстом.
Насамкінець мушу ще розповісти про завершальну історію цієї книги – «Червона квітка». Дуже важливо навчити дітей озвучувати свої потреби і вчасно кликати на допомогу, не залишатися зі своїми бідами і проблемами наодинці. Дружнє плече може нагодитися з будь-якого боку. Цього і вчить нас подруга Мануеля і Діді – польова землерийка.
Ми, в очікуванні наступних перекладів австрійського дитячого автора Ервіна Мозера, упевнено рекомендуємо цю книгу історій для спільного та самостійного читання.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно