Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Городецька Олена
Мамо, а чому місяця половинка?
Random
Трохи про будні. Гавруськові будні. Дуже люблю з сином гуляти, в той час матеріалізуються в розмові всі його численні запитання, ну ще інколи вночі перед самим засинанням, але найчастіше таки під час прогулянки. Коли був ще зовсім маленьким, як тільки почав говорити, десь півтора рочки йому було, почав запитувати: “Мамо, чому квіточка пахне?”, “Мамо, чому місяця половинка?”, “Мамо, чому пальчиків п'ять?”. Тоді і довелось йому вигадувати казки. “Квіточка пахне, бо вона щаслива”, “А Місяць спочатку худенький, а потім наїсться кашки і стає грубшим, міцнішим. Він росте, як ти...”, “А пальчиків п'ять, щоб було зручно ложечку тримати, щоб гарно було махати - привіііііт. А ще тому, що ручка, як сім’я: мама, татко і троє діточок”.
 
Дуже важливо, як на мене, приділяти відповідям належну увагу, адже дитинка в такий спосіб по-особливому вивчає світ. І те, яку саме відповідь для нього приготують мамина чи таткова уява, те, з якою інтонацією і на чому буде наголошено в той чи інший момент, є визначальним у формуванні маленької особистості. Важливим є не те, чи правильна ця відповідь з точки зору науки, але важливо показати дитині, що світ безмежно прекрасний, що він гарний, безпечний, світлий і яскраво-кольоровий. Звичайно, необхідно звертати увагу й на вік дитини і розуміти, що запитання, інколи про одні й ті ж речі, обставини, явища, потребують відповідних до віку відповідей. Але основним є жодного разу не забути, що ваша думка, ваша відповідь формує цей маленький світ. В жодному разі не можна бути байдужим, мовляв, та виросте сам дізнається, чи він ще замалий, щоб пояснювати такі речі. Ні, будьте тут і зараз. Ваша дитина вже ніколи не буде на тому самому місці, вже ніколи їй не буде рочок, два чи три. Тому треба тішитись від запитань, тішитись від того, що на даному етапі мама-тато є будівельниками, формотворцями світогляду, тими, хто провадить. Будьте батьками навіть у, здавалось, би непотрібних дрібницях, фантазуйте, жартуйте, творіть для своєї кровинки казку. Та маленька людинка підросте і ваші відповіді, звичайно також подорослішають, але і нам дорослим, необхідно народжуватись і ставати дітьми знову і знову, з кожною дитиною.
 
Отже, коли гуляєш з дитиною все навколо є, наче полотном художника, на якому ти сам розставляєш акценти. По дорозі зустрічаєш людей, вчиш як треба ввічливо спілкуватись, звичайно, показуючи на власному прикладі. У нас була традиція зі всіма вітатися, з сонечком, пташками, квіточками, песиками, котиками, сусідами: “Привіт, сонечко, привіт квіточка, привіт песик, привіт Анечко”! А тепер Гаврилко дуже часто в незнайомої людини може спитати: “А куди ти йдеш?” (над вживанням шанобливої форми займенника до чужих людей “Ви” ми ще працюємо), “Що ти там купив?”. Зазвичай люди відгукуються і усміхаються. Це теж позитивний досвід того, що люди не злі, а таки, ну скажемо зазвичай, дооообрі:)
 
Навколо стільки кольорів, навіть якщо ти живеш у 14-поверховому будинку заасвальтованого району. Надворі є дуже багато можливостей вчитися, і оскільки більшість місцевих жителів не живуть на траві, а виходять до неї з будинків, то гуляння - це, практичні заняття для всіх. Ми з Гаврусиком завжди знаходили, що по дорозі рахувати, сходинки, листочки/жолуді/каштани, поверхи, якими нас підіймав чи опускав ліфт, співали пісеньки, таким чином, він дуже швидко вивчив лічбу до 10. Під час прогулянки він запам'ятав номер будинку, номер квартири, кількість поверхів і т.д. А вчити кольори - одне задоволення, адже з плином часу навіть природа спонукає збагачувати словниковий запас, я й для себе почала виманювати з пам'яті такі кольори, як багряний, жовтогарячий, кораловий чи фіалковий.
 
Всім хлопчикам подобається вивчати марки машин. Наш - не вийняток. Але це чудова нагода тренувати пам’ять, ну і також запам’ятовувати кольори.
 
І ще, Гаврилко дуже швидко відмовився від візочка десь у 1,5 роки, ну, щось раптово перестало його задовольняти їждження і ми, недовго думаючи, почали ходити пішки. Спочатку по-малесеньку, але, практично відразу, на звичні для візкової прогулянки, відстані. Тепер я дуже задоволена з того, що ми так рано зміряли все ніжками. Тепер розумію, що якраз завдяки цьому наше гуляння таке активне. Коли дитина у візочку, мама робить за неї всю роботу і тоді вдома, коли енергія не встигла вихлюпнутися на повітрі, вибухає біганням, стрибанням, нестримністю. Дитятко має легко замучитись від прогулянки і смачно спати. А як же приємно лягти біля нього: теплого, сопучого, смачно-пахнучого, ангельсько-спокійного і найдорожчого в світі...

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage