Кучеряві та книжки-картонки для неледачих
03.02.2017
Міра Київська, Букмоль
Цьогоріч у «Видавництві Старого Лева» з’явилися дві неординарні картонки — це книжки-картинки «Кучеряві повертаються до міста» та «Кучеряві думають, що робити в дощ». З обкладинок обох книжок на читачів дивляться четверо кучерявих героїв, намальованих у впізнавано-авторському стилі Мар’яни Прохасько, а всередині ховаються історії, які, як і в будь-яких інших книжках-картинках без слів, розповідають самі лише ілюстрації: яскраві, цікаві та кумедні. І, можливо, через те, що писати про книжки без слів я ще не звикла, свій огляд я розпочну зі спогадів про розваги свого дитинства.
До теми. Купити книгу «Кучеряві повертаються у місто»
Була у моєму дитинстві одна гра, яка допомагала розважитися, коли нам набридало, ховатися, тікати та стрибати гаражами. Ця гра не мала ні назви, ні правил — ми просто сиділи й спостерігали за людьми так, ніби усі вони герої німого кіно, а ми їхні баламутні та недобросовісні дублери. Завжди перебиваючи та доповнюючи одні одних ми озвучували сусідів та випадкових перехожих, вигадували для кожного й кожної смішні репліки та вплутували своїх «героїв поневолі» у кумедні історії. Від нас гра вимагала тільки одного — інтерпретувати кожен рух свого героя та вміти зовсім трошечки передбачати його чи її майбутнє. Оскільки перемогти у цій грі було неможливо, завершувалася вона тоді, коли набридала. Оскільки програти у цій грі також було неможливо, приносила вона нам тільки задоволення й насолоду — від безмежності власної уяви, від усвідомлення своєї символічної влади над «героями» і, звісно ж, від самих історій.
Так-от, гортаючи цупкі картонні сторінки обох книжок Мар’яни Прохасько читачі відчувають щось подібне. Та сама свобода інтерпретації і влада над історією, що створюється тут і зараз. Та сама гра без правил, у якій неможливо помилитися чи програти.
На відміну від більшості книжок-картинок без слів, на які я натрапляла, книжки про Кучерявих орієнтовані на немовлят та дітей віком до 3 років. Саме тому в обох виданнях маємо сторінки з цупкого картону, які, принаймні теоретично, витримують зуби, слину, жбурляння й інші методи «агресивного» close reading. Утім, сказати, що старшим читачам вони будуть нецікавими я не можу. Тут, як і завжди, усе залежить від креативності та уяви, адже навіть простий візуальний наратив дозволяє вигадувати складні сюжети.
До теми. Купити книгу «Кучеряві думають, що робити в дощ»
Загалом, книжки «Кучеряві повертаються до міста» та «Кучеряві думають, що робити в дощ» дуже схожі. Обидві картонки розповідають про один день з життя Кучерявих і починаються прокиданням героїв та сніданком у родинному колі. Обидві дозволяють обирати головних героїв, передбачають множинність інтерпретації та багаторазове читання. Обидві руйнують стереотип про те, що книжки-картинки без слів для ледачих читачів.
Водночас, якщо порівнювати ці книжки, то можна дійти висновку, що поки Мар’яна Прохасько лише вчиться та випрацьовує нову для українського дитліту мову книжок-картинок без слів. І їй це непогано дається, адже візуальний наратив другої книжки, «Кучеряві думають, що робити в дощ», є значно багатшим, об’ємнішим, неоднозначнішим і, закономірно, цікавішим для читачів, особливо трохи старшого віку. Крім того, авторка заховала у ній кілька дрібничок, які навряд зацікавлять дитину, але обов’язково викликають усмішку в дорослих.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно