Кругообiг добра й зла
05.12.2016
Микола Григорчук, ВВС Україна
Ярослав Мельник. Маша, або Постафашизм. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.
Уже поєднання слів "Маша" і "Постфашизм" у заголовку роману Ярослава Мельника (Львів: Видавництво Старого Лева, 2016) викликає у читача дивні відчуття. Але дивуватись немає чому, коли за справу береться знаний майстер уяви і чарівник слова. Маша у Мельника – улюблениця сільського дитинства – корова. Ні, не просто корова, у романі вона – майже людина. У всякім разі, – як сказала б Леся Воронина, – таке розуміння приходить з кожним розділом роману.
Мельник взявся за ризиковану тему "вищих" і "нижчих" рас (untermenschen), де править бал Ніцше, і де важка праця і нужда випадає на долю "найтупіших", які від цього не страждають. Автор сподівається "потрясти уяву читача" і пробудити його "дух з летаргічного сну". Тут треба відразу зазначити, що дух українського читача навряд чи коли-небудь перебував у летаргічному сні, особливо сьогодні.
Головний герой роману Дмитро Огін (у романі – просто Діма) працює кореспондентом газети "Голос Рейху". Дописи у цій газеті висвітлюють світоглядні погляди автора та його пророцтва на прийдешнє. Діма живе у IV тисячолітті, у світі, де чорну роботу виконують людиноподібні істоти – стори – "нижча раса", виведена фашистами в концтаборах з людей.
До теми. Купити книгу «Маша, або Постфашизм»
У романі фашизм повертається у 2098 році, коли поняття про людину стало "розхитаним" і мораль остаточно зникла. За таких умов "фашисти стають санітарами дикого людства", рятівниками людини і людської раси. Загнавши мільйони в концтабори, вони створюють майже планетарну державу – Рейх з Європою, Азією, Африкою та Америкою укупі. Узагальнюючи, Мельник висловлює думку, що фашисти і комуністи були генераторами нових ідей, довкола яких розкручували "вихор буття".
Чистоту своїх ідей вони оберігали через камери інквізицій. Але борючись за абстрактну людину, вони губили реальних людей свого часу.
Стори не мають уяви про сором, ходять голими, не мають свідомості, поняття власної гідності, живуть у хліві й виконують важку фізичну роботу. Самці стор рубають дрова, а самок – доять. Це люди-Мауглі, які здичавіли в умовах тривалої неволі, втратили мову і її розуміння. Їх продають як худобу, ріжуть і їдять як тваринне м'ясо. Людина аби вижити змушена "придушувати в собі совість і співчуття", виробити в собі глухоту до "божевільних криків ідеалу". Яр Мельник підводить до думки, що той, хто вибрав життя – мусить іти на компроміс із совістю, бо "споруда життя жахлива: вона просякнута чиєюсь кров'ю та чиїмись стогонами".
Сюжет роману захоплює, однак вражає жорстокість окремих сцен
Сюжет роману захоплює. Однак вражає жорстокість окремих сцен. У розділах роману, де Діма заколює людиноподібних стор, які кричать людським голосом і дивляться людськими очима, читача може охопити почуття відрази і душок канібалізму. Подібними сценами автор, можливо, хотів заставити читача задуматись над тим, до чого веде людський снобізм, його крайня межа, показати, наскільки людина може бути жорстокою, вважаючи себе святою.
Мельник демонструє, яка тонка завіса у свідомості відділяє протилежні сенси і як легко потрапити в полон нових ідей. "Досить цю плівку розірвати, як правильний світ в одну мить перетворюється на неправильний і навіть жахливий" – пише автор. Але правильний світ втомлює "сонним життям" і вимагає руху, "перебудов", революцій. Автор висновує, що гуманізм, який веде до комунізму, мусить змінити ідеологія, що виправдовує існування нерівності, з поділом людей на вищі і нижчі раси. Нерівність же породжує бунти і революції, що вимагають рівності усіх, гуманізму. Тому "ми перебуваємо в колі "вічного повернення".
З часом стори у романі втікають від людей у гори, збиратись в окремі групи. Та й люди стали помічати в них людяність. Постала потреба обговорити все, "чим хворі наші думки". Так виникає "партія консервативних гуманістів", яка закликає ставитись до стор як до людей і перестати їх їсти і експлуатувати. Членам партії дозволялось навіть вступати з ними в шлюб.
Головний герой роману сам потрапляє в тенета сумнівів. Спочатку він не вважав за людей тих, які "не вміють зв'язати докупи двох слів". Згодом у нього прокидається людське почуття до тварин. Мельник у своєму романі розвиває цілу драматургію стосунків свого героя з Машею. Він і б’є її, і цілує побиті місця. Маша відповідає взаємністю і герой блудить розумом, не розуміючи з ким має справу – з твариною, чи з людиною. Кульмінація цієї романтичної драми наступає, коли Діма, стежачи за Машею, ловить вночі голу особу, яка регулярно має з Машею любовні стосунки і мало не ріже її. Цією особою виявився його власний син Альберт!
Цей роман Яра Мельника – антиутопія рівня Хакслі, Оруела, Бредбері, Лема, Зам'ятіна
Надаючи роману гостросюжетності, автор проводить свого героя через низку життєвих випробовувань – кіл Дантового пекла. Попри всі тарапати, Одіссея героїв закінчується вдало. Вони опиняються у таборі, де стор пристосовували до людського життя. А далі дізнаються тайну, що існує технічна цивілізація без стор, в яку вони можуть усі пересилитися. Реалізація цього задуму і є розв'язкою роману.
Місцями твір Мельника нагадує філософське есе. Ідея, що "будь-яке життя – рівноцінне людському" та співчуття усьому живому бере початок у східних релігіях, зокрема, в буддизмі. Перехід на рослинну їжу, як на більш корисну для людини, є популярним серед вегетаріанців. Устами доктора Конрада на сторінках журналу "Проблеми Людини" автор веде світоглядну й філософську полеміку з президентом "партії консервативних гуманістів" Соловйовим. ЇЇ суть зводиться до того, що якщо в ідеалі людина оберігає і захищає все живе, то сама має зникнути. Ідеали, духовні речі безумовно потрібні, але, якщо жити лише ними і дотримуватись їх достеменно – вони стають згубними для індивіда: "ідеал кладе кінець фізичному, тілесному існуванню". Якщо не споживати "живе" – сам станеш мертвим. Заради виживання, людина змушена придушувати в собі совість і співчуття. Тому життя тіла у християнстві гріховне.
До теми. Ярослав Мельник: «Кожен з нас для когось є стором»
Цей роман Яра Мельника – антиутопія рівня Хакслі, Оруела, Бредбері, Лема, Зам'ятіна. Разом з тим це і постмодернізм. Його бачимо в стиранні граней між людиною і твариною, між добром і злом, реальним і уявним. Це надзвичайна проза, у якій автор експериментує з уявою читача. Але гра моральними канонами задля потрясіння уяви читача може виявитись грою з сірником біля бочки з пальним, бо сила слова – незбагненна. Слова, втрачаючи первісне значення, розмивають сутність явищ, руйнують основи буття. Тому сприйняття роману може бути й неоднозначним.
Прозаїк європейського рівня Ярослав Мельник кидає читача у прірву роздумів над загадкою життя, істиною буття, ставлення людини до всього живого та до самої себе.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно