Iрина Гищук, БараБука

Третя частина «кротячої епопеї» Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько «Як зрозуміти козу» має простий сюжет, легку мову та неймовірно глибокий зміст. Бо ж якщо в першій книжці «Хто зробить сніг» автори створили Гармонію у великій кротячій родині, а в другій – «Куди зникло море» – розширили її межі на ціле товариство Букового лісу, то в третій уже – без перебільшення – йдеться про Гармонію Всесвіту. Це добра, тепла й дуже мудра історія про пізнання світу, порозуміння й те, чому мандрувати життєво необхідно.

«Божечку, яка я малесенька, […] і яке велике небо, і море, і цілий світ! У лісі цього навіть не видно»

Святий Миколай приносить бобреняті Загаті дивовижний подарунок – справжнісінький корабель. Тож щойно потепліло, команда звірят з Букового лісу – дві білки, двоє кротенят, бобреня та заєць – відправляється у своє перше далеке плавання. Дорогою до них приєднується ще й кріт-екстремал Буря, який полюбляє ловити всякі вітри й літати на парашуті (хоча найімовірніше в текст закралася помилка і йдеться таки про параплан, бо ж злетіти вгору на парашуті неможливо). Власне, з усієї команди Буря єдиний, для кого мандри – звична справа. Усі ж решта члени експедиції цілком домашні звірята: ніхто з них не вміє керувати кораблем, а дехто не вміє навіть плавати. А втім, як зауважила мудра мама-кріт, хоч у кожній подорожі є трохи ризику, дітям треба пізнавати світ.

Проте в цій мандрівці немає карколомних пригод, які захоплюють дух і змушують завмирати серце. Найнебезпечніший її епізод – шторм – взагалі винесено в епілог. І не дивно, бо ж акцент тут не на пригодах, а на їх сприйнятті. Книжка чудово передає буття в мандрах, проживання та осмислення нового досвіду. Тож насправді подорож дуже реалістична. Тут, як і в житті, невиправдані очікування компенсуються несподіваними відкриттями, а герої пізнають не лише світ, а й себе: сперечаються і миряться, нудьгують і радіють, хворіють і злегка сумують за домівкою, помиляються і вчаться дисципліні та відповідальності, читають і міркують, спостерігають, дивуються одне одному і світу довкола і, звісно ж, знайомляться з іншими звірятами, які говорять іншою мовою і живуть за іншими звичаями.

«Щастя – це коли дуже цікаво»

Цю дитячу історію варто читати всією родиною. Батьки знайдуть тут привід пофілософствувати, а дітлахи – помріяти та відчути смак пізнання. Це книжка в книжці, усередині якої є ще одна книжка – такий собі коловорот цього дивовижного світу. Є тут і неспішна плинність часу, і прийдешність поколінь, і безкінечна спіраль буття… А ще на сторінках завдяки традиційно чудовим ілюстраціям добре відчувається настрій: широчінь світових просторів поряд із затишком рідного провінційного лісу, привітний мандрівний бриз і тепло дружньої компанії.

Усі ці, здавалося б замудрі, глибини-глибин проходять у тексті невимушеними, легкими штрихами. Оповідь хоча і ллється плавно, та, ніби течія тієї річки, що винесла кротячий корабель до моря, – тримає читача міцно і впевнено. Тут годі лишатися байдужим: мандрівники ж бо такі маленькі, а світ – такий великий і цікавий! Та відчути його можна лише тоді, коли виходиш за межі свого маленького рідного і такого затишного лісу. Адже якщо постійно живеш в одному лісі, то можеш навіть не знати, що «в морі є дельфіни і ще багато-багато інших дивних істот, які живуть під водою, що десь там серед безкінечності є острів, на якому мешкає гостинна козяча родина». І байка, що говорять ті кози грецькою мовою, бо ж порозумітися насправді «дуже просто, треба лише хотіти зрозуміти козу», та спочатку – зустрітися.