Коли актор стає письменником
Синьоок Тетяна
30.10.2018
Два роки тому на YouTube з’явилося відео: у нью-йоркському Центральному парку щойно одружені молодята роблять фотосесію, аж раптом у кадр втручається чолов’яга, який замість того, щоб продовжити свою пробіжку, цілує руку нареченій і каже нареченому, що той справжній щасливець! Чолов’ягу звати Том Генкс, і поки молодята не здатні на жодну іншу реакцію, крім як оторопіла усмішка, актор дістає телефон, робить селфі з подружжям і, побажавши усього найкращого, біжить далі.
Такі ж самі в Тома Генкса й оповідання: несподівані самим тільки фактом своєї появи, теплі, якісь добросусідські. І прості.
Твори, уміщені до збірки «Історії, наклацані на друкарській машинці», різні за тематикою: тут є і фантастичні космічні подорожі, і насущні проблеми – переживання війни, пошук роботи у великому й байдужому місті, розруха в стосунках. Тут і химерно-кумедні стосунки між спокійним парубком і дівчиною-ураганом, і гіркі проблеми емігрантів. Та головним збірним персонажем збірки є Америка: вона, окрім як безпосередньо в сюжетах, постає у безлічі деталей – в ароматах хот-догів, у домашньому затишку будиночків на околицях великих міст, у шаленому ритмі життя затребуваних і не дуже затребуваних акторів, у шелесті кросівок під час пробіжки, у сеансах йоги, у клацанні фотоапаратів і, звісно, у перестуках клавіш друкарських машинок – їх Том Генкс, до речі, має цілу колекцію.
Америка в оповіданнях Тома Генкса трохи ретро. Тобто шалений ритм життя, з яким асоціюємо цю країну, відступає на другий план. Для автора важливе неквапливе фіксування моменту, насолода ним, смакування до найменших подробиць. Образ друкарської машинки як чогось несучасного, але ностальгійно-привабливого, виникає чи не в усіх оповіданнях, а в одному навіть постає головною художньою деталлю: дівчина вибирає для себе машинку і розуміє, що це знаряддя творчості не можна вибирати абияк, треба шукати до свого характеру і світогляду. І виходить мила розповідь про характери друкарських машинок, про їхній темперамент і призначення, а також про творчі можливості їхніх власників.
Особисто мені найбільше припало до душі оповідання про хлопчика, який після розлучення батьків лишився з татом, а з мамою проводить тільки окремі вихідні. І ось він їде з нею святкувати свій день народження і знайомиться з новим маминим хлопцем, за сумісництвом пілотом літака. За подарунок хлопчику – політ над містом. В оповіданні багато радості від незвіданих дитячих почуттів і так само багато суму від того, що це лише день народження, один день, день-виняток, а не день-правило. Імовірно, оповідання таке щемке через автобіографізм, адже батьки Тома Генкса теж розлучилися, коли хлопцеві було п’ять років.
«Історії, наклацані на друкарській машинці» зайдуть тим, хто хоче читацького затишку і спокою, хто любить читати без поспіху і хто любить, коли автори пишуть без поспіху. Водночас імовірно, що прихильники гострих сюжетів не знайдуть у збірці того короткопрозового адреналіну, яким часто вабить жанр.
А ще книжку варто взяти до рук ще й для того, щоб побачити, як актор перетворюється на письменника. Часто ці образи не збігаються, проте Том Генкс лишається добряком як у більшості своїх фільмів, так і в прозовому дебюті.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно