Книжка, що вчить не здаватися, або «Курку з курсу не зіб’єш»
Литвинець-Голутяк Уляна
02.09.2018
Чорна-чорна курка живе у звичайнісінькому курнику, на найзвичайнішому подвір’ї разом із іншими курми, гусками, псом Бровком та котом Грюнделем. Але ця курка – головна героїня книжки – не зовсім звичайна, можна навіть сказати, що вона надзвичайна.
Чорна-чорна курка – незаперечний лідер у цілому дворі. Вона неймовірно активна, допитлива, цілеспрямована, неабияка вигадниця та мрійниця. Вона ж веде «Чорнокурківський вісник»: «Хто ж так пише, як курка лапою? Криво, косо, ще й з помилками.
Хто-хто? Чорна-чорна курка! Очі опустила, вуглик лапкою по землі катуляє. Вже не курчатко, але ще й не зовсім доросла курка. Чубатенька. Кумедна. Борідка та гребінь червоні, пір’я чорне-чорне із синім полиском».
Історії про чорну-чорну курку написані в досить кумедній манері. Місцями ми з Са котимося зі сміху, іноді співчуваємо, а іноді тримаємо кулачки за успіх у нових починаннях курки. Мені ця книжка видається дуже терапевтичною. Головна героїня цілеспрямовано іде до своєї мети, багато працює над собою, не втрачає віри у власні сили.
Одного дня чорна-чорна курка помічає, що до старого горіха приставлено драбину. Вилазить туди, бачить, які краєвиди розгортаються довкола, і вирішує облаштувати гніздечко тут-таки на дереві – «Курінь чорної-чорної курки». Хтось із жителів радо приєднується до неї, схвалюючи її ідею, а дехто, зовсім як і серед людей, – ставиться скептично і засуджує будь-які нові починання:«Сірий гусак осудливо похитав головою. Чого курці на дерево пхатися?.. Що вона там загубила? Гуски гелготіли, підтакуючи. Справді, курко, знай своє місце! Ти ж не горобець, не сойка, щоб на гілках розсідатися. Ото вже дивачка!».
Чорна-чорна курка невиправна мрійниця і не хоче слідувати усталеним порядкам: «А мені нецікаво лише їсти, пити, триматися свого подвір’я… Чекати, поки почну нести яйця. Мені цього замало».
До теми. Купити книжку «Чорна-чорна курка»
Мені найбільше припала до душі історія про куряче фламенко. Як ви вже зрозуміли, найзаповітнішою мрією чорної-чорної курки було вміння літати. Вона тренувалася усіма можливими і неможливими способами, адже «курку з курсу не зіб’єш!». Поблизу не було жодного спортзалу, тож курка вирішила тренуватися за допомогою танців. Оскільки господиня називала її іспанкою, то особливих роздумів про вибір танцю не було. Музику – гітара і кастаньєти – курка чула лише у своїй голові, а для повного антуражу тримала у дзьобі троянду. Такий неочікуваний виступ всіх дуже здивував, комусь навіть забракло слів, щоб прокоментувати його. А господиня зовсім не второпала того, що відбувається, та вирішила, що в курки авітаміноз – і це впливає на координацію курячих рухів. Це мені нагадало, що все потрібно робити перш за все для власного задоволення, а не для схвалення чи критики іншими.
Натомість найцікавішою для Са видалася історія про вуха. Чорна-чорна курка знаходить ватний патичок і залишає його собі у вусі. Бровко дивується, як же він може триматися, якщо кури не мають таких вух «нормальних, як, скажімо, у пса». І тут дуже доречними стали чудові ілюстрації Наталки Гайди, де позначені вуха у різних тварин та комах. Для Са було справжнім відкриттям дізнатися, яким чином орієнтується у просторі і «чує» риба, де ж ті вуха у коника-стрибунця, гусака, кози, собаки та інших тварин.
Не втомлююся писати про це мало не у кожному книжковому відгуку, що книжка хороша і правильно підібрана для дитини тоді, коли в процесі та після читання виникає багато роздумів та запитань, коли перегорнувши останню сторінку, діалог продовжується. Я впевнена, що ми повернемося до «Чорної-чорної курки» Галини Вдовиченко неодноразово, бо вона саме з тих історій, які довго не залежуються на книжковій поличці.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно