Книжка про те, як цінувати мить
Білецька Наталія
29.10.2014
Цього року Катерина Бабкіна дебютувала з першою книгою для дітей. «Гарбузовий рік» – саме з такою загадковою, принаймні для мене, назвою з’явилося видання про дорослішання.
Завдяки цій книзі читачі знайомляться із мешканцями чарівного саду, усі «жителі» якого теревенять та діляться думками: гарбуз, порічки, помідори, грак, цуцик і навіть старий велосипедик. А ще з родиною, членів якої спершу навіть не ідентифікують по іменах: мама, тато, хлопчик, дівчинка….
Ключова тема у цій повісті - сентенція виростання та дорослішання. Виростання як фізичного, бо всі і все росте та розвивається,і, врешті, досягає свого апогею та гасне чи перероджується. Як-от гарбузик, якого щороку висаджують із зерен, а коли він виростає – то стає запашною кашею на потіху людям. А дорослішання в контексті мислення та емоцій, людей, подій та цінностей, що змінюються з часом. Наприклад, дівчинки, що колись була маленькою, а тепер стала жінкою, яка рідко з’являється в садку із чоловіком.
Піднімається і питання родини, як єдиного цілого, як єднання із природою. Для підтвердження авторка наводить аналогію із «родичами гарбузовими»: всі кого ми любимо, про кого дбаємо та хвилюємось – родина.
Важливою є ситуація появи Рената – хлопчика в інвалідному візку, якого його сестричка називає метеликом. Бо ж справді, головне - вміння бачити хороше у всьому й не здаватися, не зневірятися і триматися мужньо. Навіть коли твої крила – це лише тінь від інвалідного візка. Метелики ж бувають різними.
Оформлювала повість Юлія Пилипчатіна – фантастична художниця, яка змогла тонко відчути і не менш витончено проілюструвати цю не просту, як на мене, та вкрай важливу історію. Ілюстрації ніжні, і подекуди навіть згладжують ті гострі кути, які створила Катерина Бабкіна.
Попри те, що Катерина Бабкіна говорила на одній із презентацій книги, що дорослішання - це не так уже і добре, й, врешті-решт, усі виростають та стають іншими, у «Гарбузовому році» таких ноток песимізму немає. Ця історія здалась мені дуже милою та оптимістичною, навіть життєствердною. Так, дорослі не живуть уже безтурботно, як коли були малими, але і в цьому періоді є свої труднощі, і в тому були. Просто з часом усе це згладжується, забувається.
Наостанок скажу, що хоча книга ніби й призначена для дітей, але в ній запаковано значно більше. Історія вчить не лише малят берегти дитинство, але показує дорослим, що потрібно цінувати кожну хвилину свого життя, і не відбирати ці миті у своїх дітей, навіть якщо вони проводять час, скубаючи порічки під кущем чи граються із брудним цуциком.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно