Книга про життєві підсумки: рецензія на «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро
03.04.2019
Коли довкола метушня, вибори, нав’язливі миготіння месенджерів та безліч дрібних життєвих проблем, важливо мати якийсь сховок, куди можна втекти хоча б на кілька годин. Роман «Залишок дня», що буквально днями вийшов у Видавництві Старого Лева, саме підходить для цієї ролі. Це неспішна затишна книжка, читання якої схоже на медитацію. У мене тільки одна претензія – шкода, що цей роман такий короткий.
Тетяна Гонченко, Yakaboo
«Залишок дня» Ішіґуро написав 30 років тому. Саме за цей роман письменник отримав Букерівську премію. У 1993 році книжку екранізували, при чому, з зірковим складом акторів – головні ролі зіграли Ентоні Хопкінс та Емма Томпсон. Незалежно від того, дивились ви цей фільм, чи ні, книжку однозначно варто прочитати.
Це вже третій роман Ішіґуро, що виходить українською, всі три – у Видавництві Старого Лева. Причому, три книжки кардинально різні. «Не відпускай мене» – це щось на кшталт антиутопії про світ, в якому людей вирощують для донорства органів. «Похований велетень» – фентезійний роман, в якому поруч з людьми живуть міфологічні істоти та чудовиська. А «Залишок дня» – медитативна історія з чисто англійським гумором про дворецького, що вирушає у відпустку Англією.
«Залишок дня» – з тих книжок, де анотація нічого не скаже. Якщо зазвичай ви приймаєте рішення про те, чи читати книгу, зі стислого опису сюжету, то цей роман Ішіґуро скоріше за все не потрапить у ваш кошик для покупок.
Зав’язка така: літній дворецький, що все життя прислуговував у домі англійського політика, раптом отримує відпустку на шість днів та вирушає у подорож. У дорозі він насолоджується англійськими краєвидами, згадує своє життя, спілкується з випадковими знайомими та роздумує про сенс своєї професії. Звучить дуже нудно, правда? Проте головне в цьому романі – не сюжет, а його атмосфера та глибина. Тому швидко оминаємо анотацію та пірнаємо в роман. І врешті знаходимо діаманти.
Діамант перший – заспокійливий медитативний настрій книжки. Дворецький у відпустці, тож у нього немає термінових справ. А найважчі рішення, які йому доводиться приймати – де зупинитись на ночівлю та що поїсти сьогодні на обід. Тут немає екшну: ніхто не женеться за героєм з автоматом та бажанням його вбити. Він нізвідки не тікає, і ніяких загадок не розгадує. Він просто насолоджується відпочинком. Це ідеальні декорації для того, щоб на схилі літ замислитись про своє минуле. При чому, минуле у героя теж не наповнене ані складними інтригами, ані особливо травмуючим досвідом чи радикальними змінами в житті. Це спокійне розмірене життя на одній посаді. Цей настрій вмить передається читачеві – відкриваєш книжку і на півгодинки пірнаєш у відпустку та медитацію.
Діамант другий – чисто англійський гумор. Такий англійський, що його можна навіть не помітити. У тексті немає очевидних міток «сміятись тут». Це не книжка_для_реготу, це книжка_для_посмішки. Це такий гумор, від якого куточки губ лише легенько опускаються вниз, а всередині стає трохи тепліше. І відшукувати ці жарти-діамантики – окреме задоволення.
Діамант третій – глибокі роздуми героя. Наскрізна тема цих роздумів – ставлення людини до своєї роботи. Дворецький замислюється: чи важливо прислужувати тільки хорошим людям? Чи треба взагалі аналізувати, на яких людей ти працюєш і яких поглядів вони дотримуються? Чи існують причини, щоб в якийсь момент схалтурити? Для героя таких причин не існує, він перфекціоніст. Навіть смерть батька, навіть перспектива кохання – все ніщо, коли є робота, яку треба зробити прямо зараз. Він поклав на це життя, і зробив своєю безумовною метою. Врешті замислюєшся: а може світ був би іншим, якби кожен просто добре робив свою справу? Може саме цього нам наразі й не вистачає?
Діамант четвертий – дух часу. Головний герой роману не такий і простий, як здається. Адже лорд, якому від прислужував багато років, вирішував головні політичні питання у країні. У нього збирались перші політики Англії. І їхні діалоги про державність, геополітичні стосунки та історичні рішення в книзі також виринають. Це зовсім інший світ, і при цьому – він ні на краплю не фантастичний, а цілком реальний. Це атмосфера епохи, в яку ми ніколи (окрім як через книжку) не потрапимо. Кадзуо Ішіґуро вдалось блискуче передати цей дух.
Діамант п’ятий – напрочуд легко читається. Бо, окрім розміреної подорожі, англійського гумору, глибоких роздумів героя та історичних подій, в романі ще є й любовна лінія та кілька буденних історій з життя дворецького. Легких, захоплюючих і місцями навіть динамічних історій, які цікаво читати.
P.S.
Втім, при бажанні, на цей роман можна подивитись і по-іншому. Герой може дратувати (адже він свідомо вибрав собі сіре, нічим не примітне життя) та навіть розлютити (адже він вперто робить все «правильно», навіть коли здоровий глузд підказує, що можна відійти від своїх правил). А деякі його шкодують та співчувають – адже автор не дав нам прямої відповіді, чи щасливий його герой, а значить чи правильно він прожив своє довге спокійне життя. Висновок – за читачами. І цим – відсутністю чітких оцінок – роман теж прекрасний.
Кому читати: тим, хто любить якісну інтелектуальну прозу; кому не вистачає трохи спокою та затишку; ну, і фанатам Ішіґуро, звісно ж.
Кому не читати: тим, хто шукає в книжках насамперед екшн, динаміку та несподівані сюжетні повороти. Тоді «Залишок дня» може здатись нудним.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно