«Ключові клапани»: такого ще не було
Старовойт Тоня
20.03.2019
«Ключові клапани» — це подих свіжого повітря у сучасній прозі, адже має у собі всі риси, притаманні якісній літературі. Тут і герої з цікавими та складними життєвими долями, і відбиття історичного тла з часів розпаду СРСР, і роздуми автора про Україну, і музичний лейтмотив, що бринить з кожної сторінки. Про це далі детальніше.
Щаслива зірка Павла Коробчука
Луцький письменник почав свій літературний шлях з поезії. Власне, зараз вона й переважає у його бібліографії, а відгуки на останню збірку «Хвоя» вкрай позитивні. Літературний критик Ростислав Семків говорить:
«…маємо збірку, в якій знайдемо багато відкриттів — і вдалих метафор вистачить на кілька прочитань. І добре, що рух у ній від війни та смерті до самоосмислення й кохання. Добре, що осмислення себе йде також коштом повернення до кращих своїх віршів з попереднього часу, що співіснують і, відтак, співставні з зовсім новими. Так є: «Хвоя» щось підсумовує, а щось обіцяє у перспективі. І в ній досить сказано, щоб ми поверталися до цієї книжки, й достатньо обіцяно, щоб чекати наступної».
Роботи автора перекладені на англійську, німецьку, італійську, польську, литовську, білоруську, словацьку, сербську та російську мови.
«Ключові клапани» — крайній роман Павла Коробчука, що торкається державотворчих процесів в Україні та відбиває визначні періоди в її історії. Без прикрас та надмірного лоску. З кров’ю, стражданнями і тугою за втраченими ілюзіями.
Народження держави
Головні герої роману — троє друзів та подружка, що потоваришували на заняттях у білоцерківській музичній школі. Кожен — окрема сюжетна лінія, яка може переплітатись з лінією іншого, а може завернути якнайдалі від спогадів минулого заради сподівань на краще майбутнє.
Ян, один із хлопців, завжди вирізнявся романтичною натурою та м’якістю характеру. Павло Коробчук наділив героя вкрай позитивними рисами, але з ложкою дьогтю, яка псуватиме йому кар’єру та особисте життя. На тлі хлопця автор показує основні віхи життя України в 90-х та труднощі підліткового віку: батьки-заробітчани, що шукають грошей у Сибіру; Ян, який стоїть біля дверного вічка на табуретці в очікуванні батька; перший поцілунок у басейні — і згодом перше розставання.
Повною протилежністю Янові є Ден. Його підліткові роки пройшли за крадіжками майна у квартирах та повному зануренню на соціальне дно. На це, до речі, є суттєва причина, яку автор нам пояснює під час вилазок хлопця на «чорні справи». Образ Дена символізує обурених та знедолених людей: вони прагнуть кращого життя, і ця спрага переважає моральне та справедливе.
Юра – останній з трійки, колись теж допомагав Дену з грабіжництвом. Але згодом зрозумів ціну своєї помилки та покинув справу. Згодом він, як батько, стає пожежником. Як батько, рано одружується і стає татом. І як останній, переживає важке розлучення та зраду жінки. Але Юра — це відбиття останніх подій в історії України. Попри пасивність та поміркованість, він виходить на Майдан стояти за справедливість та майбутнє свого сина.
Єдина представниця жіночої статі у «Ключових клапанах» Віта — персонаж, якого Коробчук розкриває лише наполовину. Дівчина — інший кут зображення лихих 90-х, з наркотичною залежністю та розгульним життям.
Сплетені долі
Попри очевидні несхожості у характерах, вподобаннях та життєвих шляхах, герої так чи інакше знаходять одне одного під час подій у державі. Хтось разом буде допомагати на Майдані людям, хтось випадково зустрінеться на акції проти президента, а хтось врятує життя старого друга в АТО. Павло Коробчук плете тонкі ниточки, що з роками зав’язуються в об’ємні вузли. Це доводить одну з думок автора про міцність дружби та єдність народу у скрутні історичні часи.
Лейтмотивом «Ключових клапанів» є музика. З неї починається розповідь про школярів, що стають свідками першого дня розпаду СРСР на подвір’ї. З музикою розповідь і закінчується на похоронах, де героям вже під 40. Книга оповита легким присмаком туги за ілюзорним кращим та розпачем від теперішнього. А ми, читачі, після останньої сторінки залишаємося з тяжким стосом думок, які герої перекладають на нас.
Новий погляд на #сучукрліт
1. Такого ще не було
«Ключові клапани» за задумом дещо нагадує «Записки українського самашедшего» Л. Костенко, але перша потужніша та чіткіша у посилі, без ліричних відступів та нелогічних вчинків персонажів.
2. Вона не викривляє історію
З погляду правдивості написаного можна точно стверджувати, що автор розуміється на темі. Це не дивно, адже події відбувалися нещодавно, але багатьом це не заважає спотворювати минуле та писати альтернативні історії.
3. Вона з любов’ю
Відчувається тепло та любов, вкладена у «Ключові клапани». Вже з перших сторінок історія затягує у свої тенета без жодних шансів вийти на свободу раніше останньої сторінки.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно