0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Казки Різдва» - про всіх нас
Random
Отаке, дорогі друзі, вирішила Христя сходити вчора на презентацію однієї різдвяної книжки. Сиділа собі тихенько в куточку і слухала мудру жінку на ім’я Богдана. Книжка її зветься «Казки Різдва», і в мене – їй-богу – таке враження, що то Богдана їх підслухала в самого Різдва. Бо щойно авторка почала розповідати першу «Казку про Королеву та мудрого Оленя», як у вашій Христі щось стрепенулося. Казка була про смуток і про те, що в життя смутку доволі в кожного з нас, тож не потрібно надто тужити (це теж такий християнський первень – радуйся!), треба пам’ятати, але жити далі. І був там один епізод, де сумна Королева, яка втратила в один рік чоловіка й сина, готує смачні різдвяні страви, від яких зазвичай усім ставало радісно, а в це Різдво – дуже-дуже сумно.
 
І я, чесне слово, відчула, як в один мент мене огортає такий смуток, що хоч на стіну лізь. Наче скуштувала тієї качки чи того кекса Королевиного! А відтак одна товаришка, яка також чула цю казку і якій, можливо, теж стало трішечки сумно, всміхнулася до мене й побажала, щоб я не сумувала. А я тоді так гучно сказала їй на те: «Тяжко нині не сумувати» чи то «Нелегко нині радіти». А вже через десять хвилин зловила себе на думці, що я – мов та сумна Королева, думаю, що у світі є тільки моя печаль, надаю їй так багато значення, щоб показувати її комусь. І я спробувала всміхнутися, трошечки, спробувала бути мудрішою.
 
Так до чого я вам те все розповідала, панове читачі? А до того, що книжка Богдани Матіяш «Казки Різдва» — про всіх нас. Це п’ять казок-притч про Різдво, зовсім різних, намальованих пречудесним художником Володимиром Штанком. Його Кіт – мій давній улюбленець. Такий самий рудий, як і мій. Але з Котом – узагалі окрема історія. У книжці є казка «Жінка і Кіт», і в той день, коли я ту казку прочитала, доріжками біля мого дому ходив пухнастий рудий кіт, саме такий, як у Штанка. Думаю тепер, чи той кіт так само вкривав своїм хутром маленького Ісусика?
 
А ще є казка про «Три дари ангелів», один шанований критик уже назвав її екологічною. Бачте, там замість красивенної ялинки дядько рубає кривеньку сосну, а натомість отримує ангельське благословення. Це мені нагадало часи, коли я мала просила в татка принести гарну ялинку чи сосну, а не рубати верхівку від того дерева, яке привозили до школи для свят. Тато багато років зрубував верхівку, це був наш ритуал: ялинка з’являлася в нас найпізніше, коли всі вже давно собі ставили, бо ми чекали, поки всі-всі класи відсвяткують Новий рік. Аж тоді приходили й спиляли собі вже сухеньку й готову осипатися верхівку. Я тільки тепер усвідомила, як то все-таки було мудро. Після того в нас і ялинок не було ніяких, на столі стоїть пучок кривеньких соснових гілок, прикрашений прапором України, та й усе.
 
Ну ось, я вам розповіла про три особливі для мене казки в цій книжці. Люди вже висловлюють думки, що для дітей ця книжка буде менш цікавою, ніж для дорослих. Може, воно й так. Я, наприклад, теж вважаю, що ці казки – для дорослих. Може, хіба що для тих, які на Різдво, в один день, хочуть, щоб їх по-прустівськи перенесло в дитинство, як оце мене. А наостанок ось вам цитата від Богдани Матіяш і того, хто нашептав їй ці казки: «…Хоч які випробування має перейти справжня любов, її ніколи не меншає».
 
Вам може бути цікаво
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
Пузік Валерій
Вечір у Візантії
Мальцев Павло
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати