Казка про минуще і непроминальне
10.04.2021
Якось моя донька принесла з вулиці кошенятко. У нього були поранені лапка й вухо. Хтось не тільки викинув мале на вулицю, а й позбиткувався. Ми з чоловіком довго лікувала його, і згодом у дворі нашого будиночка з’явився цілком самодостатній і дуже незалежний кіт. Він любив мандрувати дахами, вилазити на високі дерева, іноді зникав на кілька днів, а до хати просився хіба пізньої осені, коли починалися заморозки. Цим він, мабуть, трохи був схожий на Кіплінгову кішку, яка гуляла сама по собі. Приходив він задля того, щоб послухати, як я читаю доньці Пантелеймона Куліша або розповідаю їй казки із записів Павла Чубинського. Уже бувши зовсім стареньким, він і зник так само несподівано та загадково, як і з’явився, залишивши по собі пам’ять про часи казок. Тому й сподобалася мені «Муся та Бабуся», авторка якої – моя давня приятелька, теж прихистила не одне кошеня. Вдома у неї виросли киця Волошка і киця Біленька, а до того ще був поважний Волохан…
Галина Кирпа – відома письменниця, перекладачка (з білоруської, німецької, данської, норвезької та шведської), авторка численних збірок поезії, новел, упорядниця поетичних антологій, читанок для дошкільнят і школярів, оповідань та повістей «Абетка рідного дому» (2017), «Мій тато став зіркою» (2015), «Тринадцятий місяць у році» (2017), книжок віршів «Слон мандрує до мами» (2001), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003), «Дивний лис і дивний ліс» (2019), вибраного для дітей «Місяць у колисці» (2011). І це далеко не повний перелік написаного і перекладеного. Завдяки Галині Кирпі українською з’явилося багато казок Ганса Крістіана Андерсена, повісті Астрід Ліндґрен, пригоди Кнутсонового Пелле Безхвостого, а ще історії Фіндуса і Петсона – знаного шведського письменника Свена Нордквіста, яким і присвячено «Мусю та Бабусю». Ця ще одна казка письменниці про щиру дружбу, добре серце і час, який можна сповільнити і зробити непроминальним. Про це ж – чудесні ілюстрації Грасі Олійко, яка дивиться на світ добрим оком, залюбленим у сонце і теплі барви. Відтінки жовтого і зеленого, брунатного і вохристого, блакитного і, звісно, сірого – як і годиться, бо ж сама Муся – сіренька.
Казка розпочинається не традиційним «жили-були», а чудовим описом травневого пейзажу, коли цвітуть кульбаби і їх аж так багато, що не можна полічити ні дитині, ані киці. Саме тут, на цій галяві, опиняється «сіренький волохатий клубочок» – іще без імені, без дому і без Бабусі. Кицю викинули із автомобіля, що проїздив повз, і вона залишилася сама-самісінька. Та свою Бабусю допомагає їй знайти природжена ввічливість і допитливість. А цим вона так схожа на відомих у літературі котів – від гофманівського Мура до героя «Кота на Різдво» Клівленда Еморі – письменника, який присвятив життя захисту прав тварин. А ще Муся вміє усміхатися. І хоч її усмішка не як у Чеширського кота, та саме це вміння робить світ довкола добрішим.
Казкова, схожа на кульбабку, Бабуся, одразу подобається киці, бо відомо, що коти самі вибирають собі господарів та ще й таких, що розуміють котячу мову. Отут Бабуся й обіцяє познайомити її зі шведським котом Фіндусом, почитавши «котячу книжку» для нової знайомої. Ну, а коли у киці з’являється ім’я, то стає зрозуміло: Муся оселиться в Бабусиній квартирі, аджетепер вона справді рідна, своя, частина Бабусиного світу.
І нічого дивного, що Муся опинилася в Бабусі, бо вона й сама шукала домівку. Віднайдений дім і Бабуся, із якою стає дедалі цікавіше, роблять кицю щасливою. Але не тільки її. Завдяки Мусі стає щасливою і самотня бабуся, бо тепер вона може прогулюватися не тільки з кицею, а й зі своїм Приятелем та його онуком Славком. А коли друзі поряд, то й час ніби уповільнюється, летить не так швидко, адже прекрасною стає кожна мить. Важливо тільки, щоб «хороших бабусь вистачило» на всіх-усіх бездомних тварин, які потребують допомоги і прихистку.
Авторка відгуку – Оксана Шалак
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно