Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Казка, несхожа на казку - «Зоряний хлопчик»
Random
Скільки живу на світі, стільки дивуюся: як незбагненно переплітаються у людській пам’яті давноминуле і щойно пережите, правдиве і вигадане, реальні події і фантазії. І як часто саме книжка стає каталізатором цього явища. Буває, читаєш добрий твір – і впізнаєш знайомі ситуації, образи, аж до відчуття, ніби автор був поряд з тобою і бачив світ твоїми очима, але, на відміну від тебе, встиг записати те, що побачив. І це при тому, що автор жив півтори сотні літ тому.
 
Отаке дивне зближення в часі та просторі я пережила, перечитуючи нове видання «Зоряного хлопчика» Оскара Вайльда, яке наприкінці червня вийшло друком у «Видавництві Старого Лева» (переклад Наталі Трохим, ілюстрації Даші Ракової). Книжка здивувала з першого погляду: здалося, ніби обкладинка мальована дитячою рукою. Але гортаєш сторінку за сторінкою – і враження змінюється: в кожній ілюстрації бачиш працю майстерної і на диво вразливої, ніжної, проникливої художниці. Кожна ілюстрація – повна любові та замилування. Гордий профіль «білявої бестії», зворушливі обійми прекрасного сина і прекрасної матері-королеви… Кожен штрих тут диктує краса. Мабуть, тому художниця і не показує нам спотворене личко Зоряного Хлопчика в другій частині казки – вона весь час ховає його: з її волі бідолашний Хлопчик спить долілиць, схиляє голову на коліна, повертається до читача спиною, щоб тільки не відкрити свого обличчя. І тут я цілком погоджуюся з Дашею Раковою: мені імпонує цей її делікатний прийом, який допомагає зберегти колишню красу принаймні у спогадах і згодом повернути її без втрат, без брудного осаду, – а заразом дає простір дитячій уяві, бо кожен читач може (якщо захоче) придумати свій образ Зоряного Хлопчика, який скривдив матір та в одну мить згубив свою вроду, обернувшись огидною потворою. Щось таке щемке зуміла вкласти художниця в суперечливий образ головного героя, що з перших сторінок, де ще описується його жорстокість і безсердечність, він все-таки вже викликає співчуття. Чомусь…
 
А якщо говорити про текст – то дуже поетична ця казка, дуже сумна і… наче не казкова. Хоча і сам смуток тут красивий і таємничий: це ж Оскар Вайльд. І, мабуть, відчувається це завдяки доброму перекладові Наталі Трохим. Щоб не бути голослівною, наведу кілька цитат:
 
– з опису зимового лісу: «Сови, здавалося, розкошували в цій холоднечі. Їхнє пір’я задубіло, але вони на це не зважали – водили своїми здоровенними жовтими очима і перегукувалися через весь ліс, з краю в край: – ПУ-гуу! ПУ-гуу! ПУ-гуу! ПУ-гуу! Яка прекрасна ПУ-гоода!»;
 
– як лісоруби нарешті побачили вогні рідного села: «Це було таке щастя, що вони радісно розсміялися на повен голос, і земля розцвіла їм, ніби квітка зі срібла, а Місяць – ніби квітка із золота»;
 
– друга зустріч Зоряного Хлопчика з мамою: «І крик щастя зірвався з його уст, і він побіг до мами, і впав перед нею на коліна, і цілував рани на маминих ногах, і омивав їх своїми слізьми. Він схилив голову аж до землі, і ридав так, ніби його серце ось-ось розірветься, і говорив крізь сльози: «Мамо, я зрікся тебе в годину своєї гордині. Прошу, прийми мене в годину мого смирення. Мамо, я подарував тобі ненависть. Прошу, подаруй мені свою любов. Мамо, я прогнав тебе. Прошу, прийми мене, як свою дитину».
 
Лише три цитати – але цього досить, щоб скласти уявлення про українське звучання цієї дивовижної казки, щоб відчути, що даний переклад не ріже вухо фальшем, лише зворушує і зачаровує. І не можу оминути ще одну чудову властивість цього тексту: він породжує в уяві зримі образи. Читаю – і перед очима постають всі персонажі та всі перипетії, навіть ті, що не знайшли відображення в ілюстраціях. І завдяки цьому історія оживає, стає такою правдивою і переконливою, що в котромусь з героїв можна ненароком впізнати себе.
 
Подив буває різний – радісний і прикрий. «Зоряний хлопчик» від «Старого Лева» подарував мені обидва. Про радісний подив від цієї книжки як цілісного, гармонійного мистецького витвору я вже коротко написала. А от прикрий подив від описаних в книжці реалій, таких суголосних з нашим сьогоденням, відчуваю повсякчас – невже ж нічого не змінилося на краще, невже у нас все так само, як 150 років тому в Англії: простим людям непросто прогодувати ще одну дитину; багато людей живуть без даху над головою і перебиваються з хліба на воду чи жебрають; більшість батьків не мають часу і сил на виховання дітей, бо змушені весь свій час і сили віддавати праці; діти, обділені увагою і любов’ю, ростуть жорстокими і себелюбними; злі чарівники і їхні чари здобувають все більшу силу… А правителі, – правителі у нас щораз немилосердніші. Зовсім як у «Зоряному хлопчику»: «Але правив він (Зоряний Хлопчик) зовсім недовго, бо на тяжкому своєму шляху до матері зазнав таких нестерпних страждань, пройшов крізь таке люте горнило випробувань, що через три роки помер. А той, хто посів трон після нього, був найжорстокішим в світі правителем», – ось такими словами закінчується казка, так несхожа на казку.
 
Оксана Лозова
 
Джерело: Казкарка
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage