«Кав’ярня на розі» для майже дорослих і зовсім дорослих
19.06.2014
Кожна кав’ярня має свою ауру. В одну ходять просто випити кави (бо кава там на диво смачна, а ще й чомусь не дорога), в іншу йдуть посидіти, бо там затишний інтер’єр, в якому можна перевести подих і сховатися від шаленого ритму життя, ще інші стають улюбленим місцем для зустрічей у веселій компанії. А є кав’ярні, куди наче магнітом тягне одиноких, стурбованих, «загублених»…
Саме в такій кав’ярні на розі тихого провулку працює Лідка – героїня повісті Оксани Сайко «Кав’ярня на розі» («Видавництва Старого Лева», серія «Майже дорослі»). Доки дівчина готується до вступу на економічний факультет, їй доводиться працювати кельнеркою у кав’ярні свого дядька Романа. У вільний час разом зі своєю напарницею Нелькою вона любить спостерігати за постійними відвідувачами: за отцем-богохульником, котрий щоразу з’являється у кав’ярні з новою білявкою, за поетом-невдахою, якому ніяк не вдається видати свою книжку, і він змушений працювати нічним сторожем, за молодицею, що приходить лише аби привернути увагу столяра, котрий живе навпроти і щовечора теж сидить у кав’ярні за кухлем пива, за добродієм з житлової контори, котрий через негаразди у родині до кав’ярні йде не так поїсти, як зігнати на когось свою злість. Найчастіше дістається саме Лідці. Але вона вже змирилася. Як змирилася і з тим, що мусить ходити до репетиторів, вчити таку немилу її серцю математику й готуватися здобути фах, до якого не має ні бажання, ні здібностей. А все лише через те, що економіка була нездійсненою мрією її батька. І як більшість батьків, тепер він мріє, щоб саме улюблена донька звершила в житті те, що не вдалося колись йому.
Так би й сталося, зрештою, якби одного дощового дня не зайшов у кав’ярню дивний незнайомець… Саме на цьому й закінчується спокійне життя Лідки, і починається напівдетективна історія, в якій переплетуться долі як самої Лідки, так і відвідувачів кав’ярні. І якимось дивним чином скерує долі цих дорослих, «битих життям» людей проста, в чомусь наївна і недосвідчена дівчина Лідка, яку, здавалося б, саму ще треба за руку вводити у доросле життя.
Книга читається на одному подиху, але після прочитання складається враження якоїсь незавершеності, недосказаності. І в цьому є свій сенс, адже, образно кажучи, хорошою стравою треба не об’їстися «від пуза», а посмакувати і залишитися трохи голодним, щоб хотілося колись скуштувати її знову.
В анотації вказано, що «Кав’ярня на розі» Оксани Сайко, яку видало «Видавництво Старого Лева» – твір для старшокласників, але впевнений, що насамперед книгу варто почитати їхнім батькам, адже головні її меседжі адресовані саме нам, дорослим:
- ми народжуємо дітей для того, щоб вони прожили своє власне унікальне життя, а не продовжували наше, виправляючи наші помилки чи здійснюючи те, чого не встигли здійснити ми;
- деколи наші ще неповнолітні діти виявляють значно більше розуміння життя і здатні приймати значно мудріші рішення, ніж ми. Здавалось би - парадокс, бо життєва мудрість приходить з життєвим досвідом, якого в підлітків ще немає. Та все ж…
Андрій Бачинський
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно