Карибська кримінальна драма: Directed by Ernest Hemingway
Бабкін Сергій
17.10.2019
Преамбула в стилі Гема: як тричі продати один роман у Голлівуд? І до чого тут Фолкнер із Джойсом? Про все це дізнаємося нижче.
Реанімація по-голлівудськи
Хронологічно роман «Мати і не мати» з’являється між епохальними антивоєнними «Прощавай, зброє!» та «По кому подзвін». Після першої публікації у 1937 році новий твір Ернеста Гемінґвея, який спершу задумувався не як цілісний текст, а як окремі невеликі історії, пов’язані контрабандистською тематикою, оглядачі сприймають не зовсім однозначно.
Головні нарікання критиків викликає відчутний вплив марксистської ідеології, навіюваної авторові відлуннями «Великої депресії» та подіями Громадянської війни в Іспанії.
Проте давайте не забувати, що це Америка, де навіть найбільш руйнівна критика, зрештою, може обернутися великою перемогою. Так сталося й у випадку «Мати і не мати». За кілька років після публікації зірковий кінорежисер Говард Гоукс, гостюючи в родини Гемінґвеїв на Кубі, пропонує письменнику зробити з його «не надто вдалої» книги «дуже хороший» фільм. Чоловіки заходяться дружнім сміхом від цього жарту, досьорбують прохолодний дайкірі і вдаряють по руках.
Після кількох спроб штатних сценаристів, до роботи над приведенням роману у відповідність до голлівудських стандартів запрошується Вільям Фолкнер. І хоч як би тривіально це прозвучало, але затятих літературних суперників, котрі неодноразово публічно розносили одне одного, звело до спільної справи банальне безгрошів’я. Саме з цієї причини Гем не вагався, продаючи права на екранізацію, а Фолкнер – приступаючи до сценарної адаптації. Зрештою, у фінальних титрах зазначалися прізвища одразу двох майбутніх лауреатів Нобелівської премії, а стрічку, головні ролі в якій виконали Гамфрі Боґарт та Лорен Беколл, одразу ж назвали «витонченим римейком» культової «Касабланки». Погодьтеся, звучить і справді неабияк «кіношно».
До речі, після появи однойменного фільму Гемінґвеїв роман ще двічі лягав в основу голлівудських фільмів: у 1950 році під назвою «Переломний момент» та у 1958-му як «Продавці зброї». Критики відзначали, що сюжетно до книги найближчою є саме друга екранізація, але все ж перший фільм 1944 року приніс письменнику найбільший прибуток і зміг реанімувати його літературне творіння.
Cuba Libre чи Viva, Fidel?
Містечко Кі-Вест: звідси близько 150 кілометрів до Куби та понад 160 км до материкової Америки. Саме тут мешкає родина головного героя роману Гаррі Морґана, котрий цілі місяці життя проводить у морі, де або задовольняє примхи багатих ґрінґо і висліджує для них «велику, бісову рибу», або ж, коли життя добряче прикрутить, навантажує борт ящиками з ромом і намагається нелегально переправити пійло з острова до США. А ще транспортирними послугами Гаррі користуються кубинські революціонери-«ліваки», котрі кошти для майбутніх повстань акумулюють, грабуючи американські банки.
Аби краще зрозуміти такий тісний зв'язок між людьми з двох країн, погляньмо на історію Карибського регіону першої половини ХХ сторіччя. До перевороту Фіделя Кастро в 1952 році, Куба де-факто була місцем, де великий американський бізнес почувався не гірше, ніж на батьківщині, а заможні туристи та дрібні ділки – навіть краще: доступний алкоголь (тоді як вдома епоха «сухого закону»), палкі до розваг жінки, майже повна безкарність під надійним захистом розквартированих тут американських піхотинців.
Гаррі якраз і є таким ділком, але одного разу переступає межу, наважившись на зовсім недоцільне вбивство того, хто заплатив йому за «брудну» роботу. Після «крутого діла» справи скоро починають йти не зовсім. На додачу їхній стан погіршується, коли щодня минаєш пришвартовані в гавані дорогі яхти материкових товстосумів.
Персонаж Гаррі Морґана – це образ типового самовпевненого американця-південянина, котрий «завжди знає, як це зробити», але майже ніколи не прораховує наперед наслідків власних дій, тому, зрештою, завжди прораховується. І мотив роману якраз в тому, що небажання протистояти вродженій пересічності – великий людський порок.
Останній розділ книги складений із думок-марень дружини Гаррі – Марії. Схоже, цю формулу Гемінґвей запозичив із «Улісса» ірландця Джеймса Джойса, роман якого називав «чудовим, чорт його забирай». Обидва твори завершуються «безперервним потоком палаючої, конвульсивної, вульгарної свідомості досить істеричної обмеженої жінки» (цитата за В. Набоковим). В обох випадках ці потоки свідомості використано для підсумування та рефлексії (з точки зору дружин) насиченого життя чоловічих персонажів.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно