0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Іван і Феба»: історії про маленькі революції
Random
Дев’яності роки минулого століття  переломний час для України та українців-колишніх-громадян-Радянського-Союзу. Кожен переживає цю трагедію по-різному. Черговий роман Оксани Луцишиної  це, з одного боку, ще одне повернення у ті важливі для України дні, а з іншого  історії про маленькі революції у кожному й кожній, про те, як вони розпалюються й згасають або трансформуються у щось нове.
 
Марта Божик
 
Це розповідь про боротьбу внутрішніх демонів за незалежність і боротьбу зовнішніх демонів за залежність; про страхи не так перед майбутнім, як перед теперішнім; про зміну свідомості (та свідомостей) зі зміною політичного ладу; про традиційність у всіх аспектах та про те, що скажуть люди на нові й сміливі кроки.
 
У центрі сюжету  історія Івана з Ужгорода, який зростає у звичайній на той час сім'ї, зі своїми традиційними цінностями, притаманними Закарпатському регіону. Закінчивши школу, він їде навчатися до Львова, де потрапляє в цілком інакше середовище, знайомиться з безліччю нових людей, які впливають на його світогляд. Через нові знайомства він потрапляє у Київ на Майдан, бере участь в Революції на граніті, коли українські студенти оголосили голодування задля того, аби депутати Верховної Ради виконали висунуті вимоги. Після повернення у Львів для Івана усе потрохи змінюється, аж поки він не починає почуватися в небезпеці та зайвим.
 
Події роману розгортаються на початку 90-х у трьох містах: Ужгороді, Львові та Києві  і, відповідно, у трьох проєкціях, кожна з яких впливала на головного героя. Ці міста різні, кожне зі своїм характером: якщо Львів та Київ живі і динамічні, то Ужгород – цілковита протилежність.
 
У Львові читачі бігають з гуртожитку на пошту, а з пошти  втікають від переслідувачів двориками, «подорожують» львівськими закладами, популярними на той час серед творчої та бунтівної молоді, гостюють у маленьких студіях збираються разом та обговорюють свої плани в контексті боротьби за українську незалежність.
 
Київ відрізняється кількістю людей, зосереджених в одному місці. Тут максимальна концентрація студентів як зі Львова, так і з інших міст, які вийшли відстояти свої права та права решти громадян.
 
Ужгород традиційний у всіх його проявах, він статичний у часопросторі. Ужгородська буденність затягує героя і не відпускає, а внутрішня невизначеність  повільно руйнує зсередини. Читачі спостерігають за наростанням напруги у стосунках героя з іншими персонажами.
 
 
Навмисне порушена хронологія розділів роману інтригує читачів на початку знайомства з твором, змушує їх ставити запитання і терпляче чекати відповіді. Історія розпочинається з підготовки до весілля та «знаків», які ставлять під сумнів правильність вибору і дій Івана. Тиск сім’ї, зокрема матері, яка хвилюється за сина й змушує приймати поспішні рішення щодо роботи чи одруження, впливає на психічне здоров’я героя, а «дух алкоголізму», який витає всюди в Ужгороді, у кожній хаті та родині, впродовж твору створює пригнічену та безвихідну атмосферу реальності.
 
Жінки оточують Івана на кожному етапі його життя: Маргіта і Христина  у дитинстві, Роза  під час навчання у Львові та революції в Києві, Феба  в подружньому житті в Ужгороді, Мілена  під час особистісної кризи в Ужгороді. Але тут жінок мало хто сприймає за людей: вони лише додаток до чоловіка, обслуговуючий персонал, який має знати своє місце і не прагнути більшого.
 
 
Жіночі образи у романі залишаються другорядними. Незважаючи на це, персонажі мають «концентровані» характери  всі різні та всі унікальні. У більшості з них проявляються риси самостійної жінки, що може постояти за себе, але все ж, на противагу цьому, залишається залежність від чоловіків, пригнічена агресія та апатія. Болісно, однак яскраво авторка втілила ці крики душі у двох монологах Феби.
 
Але ж яким вагомим є образ матері і яким непомітним є образ батька у сім'ї, для своїх дітей та у стосунках з ними! Іванові вдається поєднувати функцію батька для своєї дитини і водночас залишатись осторонь, ніби це не його обов’язок виконувати «брудну» роботу.
 
Тож таке цілком не чуже в реальних сім’ях, це лише можливість побачити ситуацію збоку, переосмислити її та змінити для майбутніх поколінь.
 
Вам може бути цікаво
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
Літературний клуб Навиворіт: підлітки обговорять «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат
Карибська кримінальна драма: Directed by Ernest Hemingway
Галина Вдовиченко презентує новий роман у Києві
Олег Сенцов: «Я пишу про те, що мені болить»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати