0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Історія слінгів: крізь чотири тисячі років
Random
З використанням матеріалів The Evolution of BabywearingSlingbabies та інших ресурсів
 
Keeping baby close to your heart...
 
Деякі люди вважають, що слінги – це сучасний винахід, можливо дискомфортний для малюка або й взагалі неприродний спосіб носіння дитини на собі. Насправді такі уявлення є хибними й базуються на відсутності інформації. Про давню історію слінгів, про їх природу та використання розповіла філософ-богослов, філолог, блогер та мама двох діток Христина Содомора. 
 
До нашої ери 
 
Про історію слінгів (використовую цей сучасний термін для позначення тканинної перев’язі, у якій носили дитину) можна говорити, починаючи із другого тисячоліття до нашої ери. Найдавніше відоме зображення слінгомами – єгипетський барельєф XIV століття до н.е (на фото - ліворуч). Інше давнє свідчення слінгоносіння – зображення приблизно 720 року до н.е. у гробниці єгипетського верховного жреця Монтуемхата у західних Фівах (на фото - праворуч). 
Багато артефактів маємо з доби Середньовіччя. До прикладу, мініатюра XIII століття із Вестмінстерського Псалтиря в Англії. На ній зображено мученика Христофора, який несе на собі дитину у тканинному перев’язі (від грецького Χριστοφορος – той, що носить Христа). Також відомі сцени із життя Ісуса і Марії, наприклад, втеча до Єгипту, де автори врахували тогочасні особливості одягу, включно із носінням дітей на собі. Наприклад, фреска Маестро ді Камплі 1378 року, фреска флорентійського художника Джотто ді Бондоне в капелі дель Арена в Падуї. 
Існують картини 1350 року, створені на території сучасних Франції та Бельгії, на яких жінка несе на своїй шиї та плечах колиску з немовлям. Приблизно у той самий час почали малювати жінок із кошиками, в яких лежали або сиділи діти, або зі шкіряними чи тканинними мішками, підвішеними до дерев’яної перекладини. У мистецтві XVI-XVII століть відомими є полотна Пелегріно Тібальді, Андреа Ансальдо, Рембрандта. 
Слінгоносіння у різних країнах світу
 
Очевидно, що носіння дітей у слінгу можна знайти в історії майже всіх народів. Найпоширенішою така практика залишилася в Африці та Азії, а також серед циган та ескімосів. Останні в силу кліматичних умов мають спеціальний одяг, призначений для носіння дітей на собі. 
 
Отож, носити дитину з собою завжди було природно для батьків – чи то під час праці на полі, чи виконуючи хатню роботу. Не маючи змоги та часу забавляти малечу чи носити на руках, матері усюди брали дітей із собою, прив’язуючи за спиною або збоку. Переважно використовували слінги із тканини, а до того користувалися шкірами вбитих тварин. Проте кожна з країн відрізняється одягом для носіння дитини, враховуючи специфічні потреби, клімат чи вид діяльності, а також культурні та традиційні особливості самого вбрання.  
Північна Америка
 
На Алясці й в Канаді використовують амауті (Amauti). Це кишеня у дуже грубій арктичній куртці з масивним капюшоном на спині. У Мексиці дітей носять у ребозо (Rebozo) – прямокутному відрізі тканини, перев’язаному через плече, дитина зазвичай знаходиться ззаду. У Гватемалі поширеним є парахе (Parraje) – перев’яз, схожий на ребозо. 
Південна Америка
 
Перуанці користуються мантою (Manta) – схожою на накидку тканиною, яка звисає на плечах у вигляді капюшона. Дитина сидить високо на спині матері. Великою популярністю користуються слінги у Венесуелі, Парагваї, Уругваї та ін.
Австралія 
 
Австралійські аборигени мають спеціальні переноски для дітей, зроблені з кори дерев, щось на кшталт наспинної дошки американських індійців, але без тканини. Також носять дітей у традиційній чаші Куламон. Плем’я Маорі у Новій Зеландії здебільшого використовує спеціальні мішки-рюкзаки, або просто носять дітей всередині своїх плащів. 
 
Африка
 
Найпоширенішими є канга (Khanga) – короткий відріз тканини, яким обв’язують талію, дитина сидить низько за спиною. А ефіопці, наприклад, використовують покривало із лямками вгорі, подібне до Онбухімо.
 
 
Азія
 
В Азії дуже багато різновидів слінгів: мей-тай (Mei-tai), монг (Hmong), бей (Bei) у Китаї, онбухімо (Onbuhimo) в Японії, подегі (Podaegi) у Кореї, інші види переносок з довгими лямками, які підтримують дитину під пахвами і під стегнами (вище колін). В Індонезії дітей носять у селендангах (Selendang) - довгих шарфах із орнаментами. У Папуа Нова Гвінея мають оригінальний так званий мішок білум (Bilum), який кріпиться на лобі і звисає по спині, а в ньому лежить дитина. 
Європа
 
Європейці багато різновидів слінгів запозичили від інших народів, частково адаптуючи до своїх потреб. Спільною рисою було носіння дитини ззаду або збоку, що не заважало матері працювати. 
Слінг vs коляска 
 
Звична для більшості сучасних людей коляска з’явилася лише у XIX столітті. А широкої популярності набула завдяки англійській королеві Вікторії, на замовлення якої 1840 року виготовили дитячий візок. Таким чином королева могла самостійно гуляти з дитиною, без годувальниці, яка зазвичай носила дитину на собі. Тож бути «не гіршою за королеву» захотілося більшості матерів. Поширюючись переважно у містах, де дорожнє покриття було більш сприятливим для використання колясок, візочки стали ознакою достатку батьків, але й одночасно збільшили відстань між мамою та дитиною, віддалили їх одне від одного. 
 
У той же час стали модними й окремі дитячі ліжечка та дитячі кімнати. Також це супроводжувалося популярністю нових методів виховання дітей, спрямованих на їхню самостійність. Мовляв, діти не повинні бути надто прив’язаними до батьків, не мають отримувати надмір любові та опіки, адже це їх розбещує та «псує». А слінгоносіння збереглося лише у бідних сільських місцевостях, племенах та народах, чий спосіб життя був наближений до природи.   
 
Цікаво, що коляски так і не прижилися в Африці. Виробники марно пробували продавати їх для місцевого населення.
 
Відродження слінгів
 
Згодом медики та матері почали усвідомлювати помилковість своєї теорії щодо «зіпсованої дитини». Помітили, що відсутність любові, зокрема й тілесного контакту, сповільнює розвиток дитини. 
 
Отож у ІІ половині ХХ століття слінги повернулися в ужиток. І як не парадоксально, у великі міста цивілізованих країн. Сучасні матусі зіткнулися із новими викликами. Надміру насичене та мобільне міське життя не завжди дозволяє викроїти достатньо часу для спілкування з дитиною. А банально незручні тротуари та сходи в магазинах не завжди дозволяють потрапити куди потрібно із візочком. Тож слінги знову стали не лише модними, але й необхідними атрибутами, ба навіть вишуканими аксесуарами сучасної мами. 
 
Комерційний крок здійснила 1972 року в Німеччині Еріка Гофман, мати близнюків, котра створила найвідоміший на сьогодні бренд слінгів Дідімос (від грецького Δίδυμος – «близнюки»). Маючи за зразок перев’язь із Центральної Америки, вона розробила вдосконалену модель для європейців. Тепер її жакардові шарфи називають «роллс-ройсами серед слінгів», які виготовляє, до речі, сам «Дідімос».
В Америці відродження слінгів почалося після 1981 року, коли гаваєць Рейнер Гарнер придумав перев’яз із кільцями для своєї дружини, щоб вона могла носити малюка. Згодом такий слінг поставили «на конвеєр». У США слінгоносіння буквально увійшло в «золотий фонд» – йдеться про зображення Сакагавеі на «золотому доларові США» (Sacagawea Dollar). Це індіанська жінка з племені Шошонів, яка із сином на спині подолала тисячі миль у першій трансамериканській експедиції Льюіса і Кларка (1804-1806 рр.) 
Власне у ХХ століття з’являється й саме слово «слінг», яке походить від англійського дієслова to sling – «вішати через плече». Сучасні слінги бувають різних видів: слінг-шафри (трикотажні та ткані або жакардові), слінги з кільцями, май-слінги, фаст-слінги, ерго-рюкзаки. 
 
 
Один із яскравих прикладів сучасної мами, яка користується слінгом на роботі – Ліція Ронзулі (Licia Ronzulli), член Європарламенту. Вона відвідувала сесії Парламенту зі своєю дочкою Вікторією протягом двох років.
Тепер зустрічаються все більше чоловіків, які не вважають користування слінгами виключно прерогативою жінок. 
Слінги в Україні 
 
Чи чули ви, як іноді мама каже дитині: «Йдемо гайтю»? Чи думали ви при цьому, що це лишень якийсь дитячий сленг? Насправді ж цей вислів має свою історію і якраз пов'язаний зі слінгом. Отож, у давнину наші предки носили дітей у довгому вишитому рушнику, який називався гайтка. Приблизно до середини ХХ століття це був найпоширеніший спосіб носіння дітей. Мати обмотувала рушником подушку з дитиною, перекидала другий кінець через плече і знову обмотувала ним загорнуту дитину. Таким чином одна рука матері завжди була вільна, а малюк сидів на обгорнутому плечі.
 
Західнослов’янські народи носили дітей у так званому подолі (слінг із фартуха). Навіть традиційні костюми враховували цей нюанс, тож фартухи чи передні частини спідниць були дещо довшими, аби в них можна було замотати дитину. 
 
Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, існує безліч спільнот слінгоматусь, працюють спеціальні слінгоконсультанти, відбуваються слінгозустрічі тощо. 
P.S. А ось і автор блогу :)
 
 
Вам може бути цікаво
Літні суперзнижки від Старого Лева! -50% на 50 книг
Книжкові мініатюри
У Греції знайшли найстаріший фрагмент запису «Одіссеї» Гомера
Нова академія визначила номінантів на альтернативну Нобелівську премію з літератури
Бесіди п(р)одумки
Посол мертвих
stary_lev Стежити
1291 дописів 24425 читачів
Коментарі
Image CAPTCHA
Введіть символи які зображені на малюнку
Опублікувати
Avatar
Красиво та інформативно, чудова стаття
13-10-2015 10:04 |