0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Інтегральний світ Кальвіно: 10 романів-привидів під однією обкладинкою
Random
Роман італійського письменника Італо Кальвіно «Якщо подорожній одної зимової ночі» стане вишуканим подарунком читачам, які звикли сміливо й не озираючись поринати у хитросплетені літературні експерименти. Ця вишуканість дарується від моменту, коли книга потрапляє вам до рук: спочатку тактильна та візуальна перцепція, а далі, сторінка за сторінкою, у сприйнятті смисловому.
 
Структурно книгу можна порівняти із відомою серією короткометражних фільмів «Париже/Гавано/Тбілісі, я люблю тебе». Тут присутня головна велика романна ідея, але окремі епізоди, яких маємо десять, відзняті/написані щораз іншим режисером/вигаданим (?) автором.
 
 
Але чому ми завагалися щодо начебто беззаперечного факту несправжності письменників? Очевидно, роман повністю є виплодом творчого подиху Кальвіно. Проте в книзі щораз зустрічаємо нових авторів і читаємо по кілька частин їхніх романів, котрі раптово обриваються в кульмінаційний момент, у такий спосіб улесливо потураючи нашому прагненню не припиняти читання. Стосовно головних дійових осіб твору (не окремих його романів-циклів), їх є двоє: Читач і Читачка. Він не має імені й це не дивує. Аби спроба розставити всі галочки над «Й» мала більше шансів на успіх, залучимо до обговорення вищезгаданих ghost writer (письменників-привидів) та Читачів (тільки двох, головних).
 
Так, японський автор Такакумі Ікока в романі «На килимі з листя, залитому світлом місяця» (8-а новела в романі Кальвіно) порівнює людські враження з листям, що опадає з дерева гінкго: якщо спостерігач споглядає падіння додолу одного, двох чи п'яти листочків, у кінцевому результаті він отримує «враження окремо взятого листочка». Більшість листя, що зірвалося з гілки, формує значно складніші чуттєві образи, як от «беззвучний дощ», «жовті крила» чи «насіяні невидимою рукою світляні плямки». У зв'язку з цим виникає бажання «не втрачати ні крихти з цих приємних узагальнених вражень, схопити осібний, не змішаний з іншими образ кожного листочка... аж до його приземлення на землю». В одну мить, задовольняючи читацькі прагнення, Кальвіно різким поривом творчості зриває для нас незбагненні десять романів у одному великому й пропонує нам вільне читання.
 
 
Продовживши поневіряння в утопічній країні Атаґвітанії, Читач одразу зауважує, що тут все є бутафорним, і література – не виключення. «Під фальшивою палітуркою, фальшивий і текст», у сюжеті якого фіктивні персонажі стають відповідальними за вигадки нереальних авторів. Тут панує переконання, що «поза фальшивками в світі нема нічого певного».
У заповзятій гонитві за продовженням повісті Калісто Бандери «Коло розверзлої ями» уже в іншій міфологізованій тоталітарній державі Ірканії герой натрапляє на незакінчений рукопис авторства Анатолія Анатоліна з дивакуватим заголовком «Що за історія знайшла тут кінець?» (заключний роман у системі Кальвіно). Прочитавши цей твір, Читача і Читачку розуміють, що наш «світ є межею й кінцем усього сущого, що єдина річ, яка є в світі – це кінець світу».
 
 
Італо Кальвіно виводить суть власної літератури: містифікація містифікації (що є однією з головних цілей літератури, за визначенням італійця) фальсифікується, а пошуки художніх героїв трансформуються у ваші особисті, ледь не тілесні враження. Не ти читаєш текст, це безсоромно написане використовує тебе як читача. Бо йому читається! Чи, можливо, все є навпаки? Адже тут інший письменник зі сторінок роману Сайлас Фленнері занотовує наступне: «Я читаю, отже, пишеться». Відповідно, читаючи текст, ми ніби пишемо його заново, бо в кожному випадку не доберемо усіх ідей, чуттів, смислів автора, натомість, збагатимо власними. Чи не з тієї ж причини згадуваний Сайлас ледь не піддався спокусі повністю переписати «Злочин і кару» Федора Достоєвського й видати за оригінальний рукопис. Та він вчасно схаменувся і вплів до книги Італо Кальвіно свою детективну історію «У мереживі переплетених ліній», де герой оточує власне життя дзеркалами, що, зрештою, обертається нездатністю відрізнити себе від власних двійників, а їх один від одного. Це вже вищий щабель літературного процесу: «Схопити в книжці нечитальний світ, світ без центру, без ніякого я».
 
Хоч як визначай процес читання, треба зізнатися, що саме ця дія вберігає від неминучого колапсу наші персональні світи і світ загалом. Межа, за якою вирує непроникна чорна безодня несвідомості, перетинається нами, коли втрачаємо можливість осмислення літер на папері. Тому, будь-ласка, не зупиняйтеся. Читайте, Читачі.
 
Вам може бути цікаво
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман»
Олег Сенцов: «У кожної людини можна чогось навчитися, попри її посади і регалії»
Дорж Бату: Я знайшов в Україні справжнє суспільство, де поважають одне одного
Ілларіон Павлюк: Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити
Ірина Славінська: «Перед кожним із нас уявне трюмо – у кожному з дзеркал ми трохи інші, це наші запасні життя»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати