Хто ж не любить драконів
06.10.2016
Аня Хромова, Читомо
Міхаліцина К. Про драконів і щастя / Катерина Міхаліцина ; ілюстрації Наталка Гайда. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. — 48 с.
Коли я, сидячи в парку, читала книжку «Про драконів і щастя» Катерини Міхаліциної з ілюстраціями Наталки Гайди, до мене підійшов незнайомий хлопчик років п’яти:
– Що ти робиш? – спитав він.
– Читаю книжку.
– Про що? – хлопчик намагався побачити, що ж там у мене таке.
– Про драконів.
– Я люблю драконів!
– Я теж, – чесно зізналась я.
Хлопчина глянув на мене поблажливо, з висоти масштабів свого захоплення:
– Ні, ти не розумієш, – сказав він. – Я дуже, дуже-дуже люблю драконів!
Думаю, після того, як хлопчина порозглядав сімейство Носослона і Слононійки (а саме так звати тата-дракона і маму-драконійку, книжку про яких я тримала в руках), він полюбив драконів іще більше.
Письменниця Катерина Міхаліцина та ілюстраторка Наталка Гайда створили веселу, добру й смішну історію про одну драконячу сім’ю. Мама в них чарівниця, тато – любитель поганяти на автомобілі, а діти як діти – бешкетні, цікаві й готові до нових відкриттів.
Починається усе трохи незвично для сюжетів про сім’ї, де читач зазвичай одразу знайомиться із повністю сформованою родиною, – з історії кохання двох молодих драконів. Дракони одружуються, потім у них народжуються дітки, які не дають батькам нудьгувати.
І от одного разу мама вирушає на якийсь чарівницький форум, а тато, залишивсь наодинці з нащадками, вчиняє так, як нерідко чинять татусі у фантазіях схильних до гіперопіки бабусь. Він везе дітей до парку атракціонів і там губить. Але драконенята швидко знаходяться. І не просто знаходяться, а ще й, скориставшись ситуацією, швиденько навчаються літати. Гепіенд щаслива драконяча родина зустрічає в драконовирії, в якому і я, чесно кажучи, була б не проти опинитися на тиждень-два — на березі моря.
Негативних героїв у книжці немає. Лиш самотньо мчить у своєму кабріолеті пасивно-агресивний барон Страхолюд Жахайло Третій, який проігнорував усі визначні події в житті Носослона і Слононійки і пропустив усі веселощі.
Мама діток колисала
І все думала-гадала,
Як би їх ото назвати?
Тато теж ходив по хаті
І все думав і гадав,
Як би він малих назвав?
Бо негоже драконятам
Безіменними зростати.
А росте драконеня
Щохвидлини, не щодня…
Тиждень голови ламали,
Врешті так дітей назвали:
Радракончик, Брадракон,
Довгохвостий Кракослон,
Раслонюня, Браслонійка
І мала Кракононійка.
Доладні ритм і рима задають тепм і динаміку оповіді, начиненої підхожими для вікової групи жартами та смішними звуконаслідуваннями, які так люблять малюки. До веселощів авторки активно залучають і читачів. Комусь із батьків, хто читатиме вголос цю книжку, випаде вимовляти карколомні імена членів драконячої родини, і тут без реготу не обійдеться. А малі читаки можуть узяти участь в ілюструванні книжки: чи не на кожній сторінці на них чекає чергове творче завдання.
Ілюстрації яскраві, гармонійні, дотепні, з великою кількістю деталей. Вони інтенсивно взаємодіють із текстом і створюють додаткові рівні оповіді. Добре придаються до спільного розглядання, гри та розмови з дитиною.
«Про драконів і щастя» однозначно рекомендовано до читання дітям від чотирьох років. Також книжка може стати непоганою вправою для тих, хто вже опановує самостійне читання: драконячі імена навчать читачів-початківців, які так полюбляють поспішати і вгадувати слова за першими складами, бути уважними до слова загалом.
Читати:
тим, хто любить веселу поезію;
татам, мамам, дідусям і бабусям — разом з дітьми;
на уроках у початкових класах;
Не читати:
тим, хто не любить родинні епопеї;
людям, в яких від вимовляння складних імен починає боліти голова;
тим, хто не в гуморі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно