0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Гра на виживання: рецензія на книгу Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер»
Random
На мою думку, це єдина тема справжньої книги про Вільнюс: ким ми всі могли б бути, аби нас не перетворили на тих, ким ми є.
«Вільнюський покер»
 
Ернест Гемінґвей говорив: «Людину можна знищити, але не можна перемогти». Саме ця безсмертна фраза описує непростий роман Річардаса Ґавяліса, який перевернув світ літератури з ніг на голову. «Вільнюський покер» – це сповідь вбитого, але не переможеного.
 
Радянський «Расьомон»
 
«Вільнюський покер» непростий за структурою роман: він розповідає про одну й ту саму подію очима чотирьох різних героїв. Незвичайна концепція в поєднанні з важливими темами та проблемами, які в свою чергу підіймає Ґавяліс, створюють глибоку і гнітючу атмосферу всюдисющого і поглинутого радянським режимом Вільнюса.
 
Річардас Ґавяліс – видатний литовський письменник, чиї твори стали символом звільнення країни від радянського гніту. Роботи Річардаса і досі асоціюються зі свободою та справжньою силою літератури без цензури.
 
На перший погляд може здатися, що «Вільнюський покер» звичайна книга з заплутаним сюжетом. І справді, чого цікавого в одній і тій самій історії, переповіданій кілька разів? Особливість роману в тому, що кожна нова частина розкриває героїв з нового, часто неочікуваного боку. Читач не знає, де правда, а де вигадка. Тут кожне нове речення перекреслює враження від попереднього.
 
Автор одразу попереджає, що ця книга аж ніяк не створена для відпочинку. І це правда, адже назвати читання легким чи приємним аж ніяк не можна.
 
«Вільнюський покер» – бездинамічна, сіра і складна книга. Її хочеться скоріше прочитати, скоріше забути, але водночас її дивний шарм змушує занурюватися у липку порожнечу вигаданого життя і реальних жахіть, які колись сталися у Вільнюсі.
 
Натомість стиль Гавяліса по-справжньому вражає: кожна нова частина , написана від обличчя першої особи, створює враження, наче книга написана кількома різними людьми.
 
HOMO
 
Роман має сильне символічне наповнення. Метафори та паралелі, ненависть, яку автор вклав у, прості на перший погляд, слова зливаються у непросту картину життя литовського народу.
 
Ґавяліс рідко називає речі своїми іменами. Наприклад комуністів автор охрестив просто і відчужено – «вони»:
 
«Вони! Це дивовижний термін, закликання homolithuanici. Це все вони, аж ніяк не ми. Ми тут ні до чого. Справжній homosovieticus змушений казати: наша революція, наша перемога, наша влада, ми зробили. А ми тут ні до чого. Це аж ніяк не лексичний нюанс, це суттєва ознака внутрішньої філософії. Homo lithuanicusнавіть пояснювати не буде, хто такі «вони». Вони – це не ми».
 
Символізм видно навіть на обкладинці: таргани, мізки, птахи – на перший погляд нічим не пов’язані речі стають міцно зв’язаними, варто лише перегорнути першу сторінку.
 
Ґавяліс стирає межі між минулим і майбутнім, світлим та темним, залишаючи порожнечу сірого, несправжнього життя. У його тоталітарному світі, просякнутому страхом та безвихіддю, немає місця нічому і нікому інакшому. Самовизначення – це те, що карається законом.
 
 
Не чекайте від Ґавяліса витонченості й вишуканості. Речі, про які пише Річардас, далекі від цього. Відраза, смуток, безнадія – все це складає внутрішній світ книги. За цією завісою – спустошені, знівечені душі простих людей, які не піддалися жорстокій системі, які боролися, але так і не змогли остаточно перемогти.
 
Залізний вовк
 
Велику роль у цій складній історії відіграє сам Вільнюс. Для когось він став символом мужності і стійкості, для інших – гніту і консерватизму:
 
«Вільнюс – це місто однакових цементних коробок. Місто людей, зроблених з однакової глини. Місто однакових сліз і однакової сперми. Якщо якийсь велетень раптом змішає все – будинки, людей, сльози, сперму, поміняє це все місцями й заплутає – абсолютно нічого не зміниться. Це і є найстрашніше – Вільнюс давно вже не здатен змінюватись.»
 
Кому читати
 
«Вільнюський покер» не призначений для широкої аудиторії. Ця книга занадто химерна й гнітюча. Але якщо ви не боїтеся потонути у сірості Вільнюських вулиць і чорноті людської свідомості, то «Вільнюський покер» може стати справжньої знахідкою.
 
Вам може бути цікаво
Арт-студія «Аґрафка»: Прокладати містки між епохами ілюстрацією – найцікавіше завдання
Ніколя Матьє: «Діти їхні» — роман, що став книгою поколінь
Будуючи стіни, не забувайте про мости, а налаштовуючи мости – про стіни, – Вахтанґ Кебуладзе
Про унікальність Річардаса Ґавяліса і «Вільнюського покеру»
Ольга Войтенко: Дуже багато досвідів ми беремо з книжок
The Roots of Time. Sophia Andrukhovych about Amadoka
stary_lev Стежити
дописів читачів