«Ганнуся» Володимира Рутківського
18.08.2013
«Дівчача» книжка Володимира Рутківського «Ганнуся» стала для мене несподіванкою, бо письменника вважаю насамперед майстром «хлопчачої» історичної прози – трилогії про джур-характерників, за які автора відзначили Шевченківською премією, і дилогії «Сині води».
«Дівчачу» і «хлопчачу» лапкую навмисне, бо не думаю, що варто так поділяти книжки і не допускати читачів протилежної статі до кумедної пригодницької повісті про дівчинку Ганнусю.
А пригадуючи, як у дитинстві зачитувалася повістю «Михайлик джура козацький» Марії Пригари та історичними романами Скляренка, розумію, що джури – не лише для хлопців.
Повість «Ганнуся» має свою цікаву історію. Автор написав її ще в 70-их роках, однак був у неласці української радянської влади, тож повість в Україні тоді не вийшла. Однак її переклали і видали у Москві в 1977 році, 100-тисячним тиражем під назвою «Аннушка».
Ось чому в моєму дитинстві цієї справді динамічної і кумедної повісті не було, однак тепер вона є у дитинстві моєї дочки – тож і Вікторія, і я вже прочитали «Ганнусю» і ділимося читацькими враженнями.
Вітусі дуже сподобалося, як у книжці варили варення. Щоправда, ні вона, ні я ніколи не були свідками такого «священнодійства» під відкритим небом, однак з розповіді мами я знаю, що вона у своєму дитинстві брала найактивнішу участь у варінні чудового сливового леквару просто на подвір’ї. Тож мама у всіх барвах описала красу і приємність цієї процедури.
Такий же «смаковитий» опис знаходимо у «Ганнусі» Рутківського. Однак варення там готується не просто так, для домашніх потреб, а для дуже благородної місії. Однак якої – не розповідатиму, краще, прочитаєте з дітьми.
Але, звісно, не варенням єдиним… Мені дуже сподобався самоіронічний герой-оповідач Костя, який завжди дуже зайнятий своїми дорослими справами, тобто письменництвом, однак на прохання своєї доброї знайомої вимушений стати на якийсь час таким собі «вусатим нянем» для її доньки.
Він поводиться зазвичай серйозно і відповідально, як і слід поводитись дорослому. Однак іноді – і кумедно, наприклад, може злякати поштаря… загавкавши на нього. Так-так, доглядати малих непосидючих дівчат іноді дуже важко, і це дається взнаки.
Словом, до догляду Костя залучає і свою матір, приїхавши з дівчинкою в село. А там і відбуваються всі пригоди – і витягання відра з криниці… кішкою, і зустріч з маленькими їжачками, і купання в річці, і знайомство з Миколкою-майстром на всі руки та його однокласниками.
Все, що може відбуватися в таємному світі майже-третьокласників, відбувається. Навіть є епізод, де ображена Ганнуся втікає з дому, і «вусатий нянь» мусить її поночі розшукувати в місті.
Думаю, американці вже зняли б за сюжетом такої книжки сімейну комедію. Однак читати – неймовірно захопливіше.
А тим паче, що в книжці є дуже гарна словесна гра: у літаку Кость з Ганнусею бавлять час спільним складанням вірша. І ось що в них вийшло:
Незабаром поворот
На садок і на город.
А в долині за городом
Протікає річка з бродом,
А до річки рано-вранці
Ходять з лісу сіроманці,
Вони бігають і виють
В нашій річці ноги миють!
Гарного читання! І не забудьте зварити запашне варення за Ганнусиними рецептами.
Наталка Малетич
Джерело: mam.ua
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно