«Франческа…» – супергероїня, сила якої – ті, хто поруч
Кравцова Оксана
20.10.2019
Якось в анімаційному серіалі «Рік і Морті» почула фразу про те, що дорослі – це діти, які просто вже мають власних дітей. І в ній криється правда. Ніхто не знає, коли (і чи) мала би відбуватися трансформація вразливої дитинності в дорослу загартованість. Наше суспільство часто вороже до проявів слабкості, наївності, вміння щиро тішитися життю, надаючи перевагу надмірній позірній серйозності, яка почасти лише елемент маскування, а не показник зрілості.
Таке буттєве налаштування породжує сірість і скутість, забираючи право на помилку й обмежуючи свободу. Виникає потреба шукати ціннісний орієнтир та опору. Нею, як на мене, цілком можуть слугувати книги «Франческа. Повелителька траєкторій» та «Франческа. Володарка офіцерського жетона» Доржа Бату.
Ідеться в них про екстраординарну авторову напарницю, з якою він працює в Національному управлінні аеронавтики і дослідження космічного простору. Дівчина – геніальний математик: «Двадцять п’ять працівників департаменту розрахунку траєкторій працювали над координатами цілу добу й отримали неправильний результат. Одна Франческа за годину перерахувала весь цей треш і отримала правильні координати». Однак, бувши по-дитячому безпосередньою, вона часто втрапляє в різні пригоди (інколи доволі небезпечні), але такі випадки колектив сприймає через призму гумору й співпереживання, а не конфлікту.
Кількома словами про першу книгу: ми познайомилися з Франческою, Джорджіо (автором), полковником Вескоттом, офіцером Баррелом, професором Расселом, сержантом Сарою МакКарті, сержантом Маковскі та іншими; дізналися, що найбільше прикростей відбувається в понеділок; зрозуміли, що всі, про кого мовиться, діють, керуючись загальнолюдськими цінностями, виявляючи одне до одного повагу, толерантність, терпимість, взаємодопомогу; стали поінформованими про космічний побут та втаємниченими у процес керування сателітами.
Далі варто сказати про друге видання, яке Дорж Бату присвятив Олегу Сенцову та своїм дочкам Софії й Христині, що, як на мене, не випадково. Дорослим, звісно, буде вельми приємно й легко читати цю за структурою діалогічну книгу. Однак цільова авдиторія Доржа Бату, на мою думку, – підлітки. Франческа, з якою Дорж і компанія щодня долають негаразди та сприймають радощі, стає книжковим прототипом, що має конкретне спецзавдання. Вона (як однойменні персонажки з книг «Аліса в Дивокраї» та «Енн із Зелених Дахів») стає ціннісним орієнтиром, підтримкою та своєрідною супергероїнею для свого читача: дівчина, яка жонглює багатозначними числами, як кульками; перфекціоністка, що водночас може втрапити в халепу на рівному місці; за потреби – захисниця своїх друзів тощо. Її суперсила – у людях, які поруч і сприймають її такою, якою вона є, поважають і розуміють, бо: «Якщо ти в степу сам, твоя доля – втеча і полон. Якщо вас "аравт" (десятка), ваша доля – оборона й загибель. Якщо вас «"джаґун" (сотня), ваш шлях – короткі набіги й стрімкий відступ. І тільки якщо вас "тумен" (десять тисяч), ваш шлях – перемога», але без когось одного не сформується десятка, сотня й відповідно десять тисяч. Серед цих людей Франческа щаслива, а в такому стані людина думає не лише про себе, а про оточення та країну. Мене не покидає думка про те, що ця дівчина мусить мати своє втілення не лише в прозовому тексті, а й в коміксі.
Дорж Бату висловлює багато важливих думок, зокрема про те, що було би чудово, якби у школах вчили розв’язувати задачі правильно, а не «за правилами», також було би добре, «якби наші діти знали не те, що "ініціатива карається", а те, що ініціатива – це перший крок до подолання проблеми», а ще «як би було добре, якби в школах вчили, що відповідальність не тягар, а почесна місія». Автор розповідає про те, що під дбайливим наглядом дорослих школярам і студентам у США довіряють проектування та запуск ракет. Звісно, враховують рівень відповідальності та можливості, бо «маленьким – маленькі ракети, великим – великі».
Зауважила, що для відмежовування основної оповіді про будні командного центру від викладу наукових даних про особливості корекції сателітів використано інший шрифт. Задля плавності та зв’язності написаного книга містить багато референсів до попереднього тексту, однак кількість тем та дійових осіб зростає. На зміну полковнику Вескотту приходить полковник Ґвінн; між сержантом Сарою МакКарті та сержантом Маковскі зав’язуються стосунки; ми маємо нагоду поспостерігати за мінікопією Франчески – її шестирічною племінницею Сільвією – та професіоналізмом брата Патріціо; Джорджіо та Франческа, бувши вже обоє офіцерами, пробують себе в ролі наставників для стажерів Джой та Коліна, а пізніше – для Дейва.
Кожен із них особливий: Джорджіо щодня о шостій ранку приходить на церемонію підняття прапора, щоб віддати шану країні, яка стала його домом; механік Ренді жертвує фактично всі свої збереження на відбудову шкіл у районах, що постраждали від урагану; Франческа на Різдво готує для Джорджіо м’ясні цукерки, бо той не любить солодкого, а він не соромиться обговорювати з нею костюм Дракулаури з «Monsters High», бо то улюблена лялька його дочки; вони можуть вишуковувати міжкультурні аналогії в народних піснях і розмірковувати про те, що для них усіх означає свобода, жодного разу не асоціювавши це поняття з матеріальними статками, тощо. Ці люди не бояться проявляти свою дитинність, бувши дорослими, і цінують одне одного, бо слова про людську неповторність варто сприймати максимально буквально.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно