Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

"Фелікс Австрія": убивча дружба, кулінарія і трішки магічного реалізму
Random
Після кількарічного "мовчання" цього вересня у світ вийшла нова книга Софії Андрухович. Завдяки попередній рекламі, низці матеріалів у пресі про майбутню новинку, та й імені авторки, яку вже після перших літературних спроб критики охрестили набагато талановитішою за знаного батька, вже за перші два тижні продажу розлетілось 3000 примірників, що для українського книжкового ринку великий успіх.
 
"Фелікс Австрія" - це роман про стосунки, що роблять нещасними.
 
На перший план виходить "любов", яка душить Стефу і Аделю, головних героїнь. Дивне почуття не дає спокою обом. Дівчата постають водночас і жертвами, і тиранами. Проте обом бракує сміливості розірвати коло звичної муки. Такі собі стосунки із розряду "і нести важко, і кинути шкода".
 
Стефа прикривається заповітом Аделиного батька, під виправданням якого вона всіляко опікає інфантильну і хворобливу, вразливу панянку; насправді ж просто боїться змін, прагне бути моральним ментором.
 
Хоча вона і отримує шанс на нове життя у пропозиції молодого єврея Велвеле, який насправді вразив її як чоловік, та відганяє від себе навіть думку про можливий успіх. Важко навіть зрозуміти, як вона приймає Аделю: як подругу, господиню, об’єкт кохання, безпомічну дитину, вибагливу хатню тваринку, яка потребує опіки? Нібито найщиріша любов переплітається з не менш щирою ненавистю… Героїня і сама це розуміє, її роздирає двоякість почуттів.
 
Сприйняття служниці Аделею замішані на жалю, звичці і почутті власності щодо подруги-служниці, вносять дисонанс у шлюб, змушують панянку почуватись ущербною.
 
У цих стосунках немає конкретного мучителя і жертви, кожна з дівчат почувається рівною мірою нещасною, проте читачу більш широко представляють переживання Стефи.
 
Насправді, така історія могла бути написана про пару коханців, які вдвох лише тому, що звикли; про подружжя, яке тримається на почутті обов’язку; про батьків, які душать дитину надміром опіки. Спільною ж залишилася б псевдолюбов, "благі наміри", якими вистелена дорога в пекло.
 
Але все ж у такій химерній формі втілилась одна з форм любові. Чому так, а не інакше? Магія… А магія не завжди буває доброю.
 
"Любов – це єдиний вияв магії у нашому світі. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заіржавіли б і покришилися. Але ж ні, вони цокотять і обертаються, приводять в рух одне одного, хоч би вже й самі того не хотіли", – нагадують читачу зі сторінок книги.
 
Загалом різним видам любові, яка не реалізувалась, тут присвячено кілька ліній. Це і стосунки отця Йосипа з дружиною, де немає кохання, і його та Стефина любов, якій не судилось втілитись у шлюбі; це і історія сімейних стосунків доктора Ангера, який все життя побивався за загиблою дружиною, і потенційні стосунки Стефи і єврейського парубка, і доволі дивні відносини в сім’ї Петра і Аделі.
 
До психологічного роману вривається трохи магічного реалізму: фокусник шевальє Торн і незвичайний малюк Фелікс.
 
До того ж Торн озвучує майже таки психоаналітичні думки, допомагає читачу сприйняти стосунки двох жінок саме так, а не інакше.
 
"Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне. Хтось народився панею - хтось служницею, і служниця була б нещасна здобути волю від пані. Пані любить у той спосіб, що приймає від служниці її служіння, і таким чином робить служницю щасливою, саму її перетворює на пані – у цьому чарівному палаці. Хоча й палац цей, який є водночас кораблем, далеким островом, венецьким палаццо, римським храмом – може бути страшною в’язницею, як в’язницею може бути – і буває – сама любов. Хтось любить їжею, хтось – каменем, хтось – молитвою", - пояснює він персонажам і читачу.
 
Хоча хронотоп роману – Станіслав початку ХІХ століття, на рівні відчуттів текст близький до Винничукових "Вікон застиглого часу", де фігурує місто початку 20-ого століття.
 
Текст припаде до смаку поціновувачам детальних описів і галицьких слівець. Особливе місце у творі, як і в культурі Галичини, приділене кухні. Якщо вибрати усі назви перерахованих наїдків, можна видати кулінарну книгу.
 
"Як не можу знайти спокою, то завше пораюсь біля кухні: щось ціджу і перетираю, пражу-смажу, варю, начиняю. Коли шкварчить в оливі цибуля, на весь будинок пахне часником, а я наскрізь просякаю запахом готування, на серці відразу стає простіше - і вже дається далі жити. Більше світла стає у тому приміщенні всередині мене..." – так розповідає Стефа Чорненько про свої почуття. Кухня у тексті як вид сублімації.
 
Завершення книги, пожежа і руйнація вигадливої скляної стелі як символ краху дивних стосунків, остаточне розчарування, цілком може стати відправною точкою для нового життя героїв, місце якому в новій книзі.
 
Незважаючи на основну лінію, маємо цілий калейдоскоп із безлічі яскравих деталей. Хочеш – смакуй основну лінію, хочеш вчитуйся у географію і описи вулиць старого міста, смакуй мову, або пускай слинки над описаними стравами, або розгадуй загадку появи маленького хлопчика і зникнення немалих коштовностей, або порпайся у історії життя, дитячих психотравмах героїнь.
 
І наостанок… Серед критиків стало просто-таки модно, хвалячи роман Софії Андрухович, сказати, що конкурувати він цьогоріч може лиш з "Месопотамією" Сергія Жадана.
 
Насправді він не може. Не тому, що книга авторки не варта уваги, а тому, що тексти Жадана і Андрухович не даються до порівняння. Вдаючись до термінів кулінарних, це те саме, що за смаком порівняти борщ і пляцок – неможливо, адже страви дуже різні.
 
Анастасія Дзюбак
 

 

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage