«Джуді Муді»: енциклопедія дитячих настроїв
21.03.2017
Про пригоди Джуді Муді молодші школярі читають от уже сімнадцять років. Перша повість вийшла друком в США ще 2000 року. Відтоді кумедну дівчинку полюбили мільйони дітей по всьому світу. У США це вже своєрідний must read у молодшій школі. Протягом останніх років п’ять книжок про харизматичну героїню переклали й українською мовою. Про них розповідають літературний оглядач Світлана Борщ та перекладачка серії Наталя Ясіновська.
Американська письменниця Меґан МакДоналд (родом із сонячного каліфорнійського Себастополя) вигадала чудовий реальний світ американської школярки. Літературна серія про пригоди дівчинки з ім’ям, що римується (Moody, як відомо, означає мінливий у настрої) переросла себе, тепер маємо кілька серій: про друзів Джуді, про її братика на прізвисько Стінк («вонючка»), про важливий період вступу в коледж.
Українською мовою видано чотири перші повісті й «Щоденник настрою». В інтернеті є фільм 2011 року, знятий за книжкою «Judy Moody and Bummer Summer» (можна подивитися в перекладі, однак, він здається трохи нуднуватим) та англомовний сайт з безліччю цікавинок та ігрових завдань.
«Джуді Муді» – найперша книжка Меґан МакДоналд, вона вийшла друком 2000 року. Перший шок у наших дітей викликає те, що поганий настрій дає право йти в американську школу штату Вірджинія в улюблених тигрячо-смугастих піжамних штанцях. У перший навчальний день! По-друге, вражає, наскільки чесно описані стосунки Джуді з братиком: вони сваряться, буває, по-злому жартують, часто терпіти не можуть одне одного («смердючий братик», «ходиш, як банан», «ти що – ку-ку?»). Справжнє ім’я Джеймса навіть не згадується. Однак у відповідальні моменти бачимо дійсно родинну підтримку, і це приємно.
Добре розкрито психологію молодших школярів 6-9 років: діти прагнуть мати свої таємниці, як-от таємний Клуб жаб’ячих дзюркунців, передають записки на уроках, у них формується уявлення про найкращих друзів (у Джуді це два хлопчики з класу), з’являються різкі перепади настрою, однак діти залишаються напрочуд серйозними й добрими.
Головна героїня хоче стати лікарем: вона виграла ляльку Майю-Краще-Почувайю для малих практикантів, «знає все про кістки і скелети. Зовнішні та внутрішні», прагне бути як Елізабет Блеквел, перша жінка-лікар. Її най-найкращий друг Роккі постійно вправляється в нових фокусах, напевне, мріє про цирк.
Кожна книжка сповнена багатьма пригодами, однак, має центральну виражено дидактичну проблему, котра щасливо вирішується в кінці. У першій частині дівчинка-третьокласниця здатна «прикрі події перетворювати на хороші». І це її найвизначніше досягнення.
«Джуді Муді стає знаменитою» – друга повість (2001 р.) Меґан МакДоналд, де описано важкий шлях до популярності. Стати відомою, хоча б трішечки – так, як усі, хто її оточує, виявилося для Джуді зовсім непросто. Довелося пройти випробування на міцність: дізнатися, що значить слово «ганебний» і що від брехні страшенно свербить усе тіло. Невдачі, здається, переслідують Джуді. І настрій від того ніяк не покращується. Зрештою, дівчинка робить перший крок до своєї справжньої мети – стати лікарем. Але що, як вона стане знаменитою, бо потрапить у в’язницю? Або стане привидом лікаря ляльок?
Як завжди, смішна й чутлива книжка ненав’язливо показує напружені, межові моменти зсередини: Джуді сама проходить через свої поразки й усі її почуття нам відомі. Дорослі в повісті, як і належить дорослим, чутливі й усе розуміють. Делікатно роблять вигляд, що все під контролем.
«Джуді Муді рятує світ» вийшла в США 2002 року. Діти у Меґан МакДоналд страшенно підприємливі: продають «метеоритний пил» та старі іграшки на гаражних розпродажах, мало що не в кожній книжці із цієї серії є випадок, коли хтось бере участь у конкурсі. Третя книжка, власне, так і починається: конкурс найкращого малюнка для лейкопластиря заохочує і Джуді, і Стінка (вибачте, Джеймса). Але що саме виграє героїня?
Як і належить дітям її віку, у Джуді з’являється нав’язлива ідея порятунку тропічних лісів. Зі слів учителя, пана Тодда, виходить, що у справі спасіння світу й один у полі воїн. Джуді сприймає це занадто буквально й починає свою боротьбу за зцілення природи – бажано ще до сніданку!
Сміттєвий детектив знає все про переробку, і сім’я стає заручниками її починань. Реакція дорослих дивовижна: мама не фарбує губи помадою, зробленою, як думає донька, із використанням тропічних лісів, тато п’є лише півгорнятка кави, щоби підтримати молодшого сміттєзнавця. Пан Тодд і директорка школи також ідуть назустріч дітям, коли ті всім класом збирають пляшки й надсилають зароблені гроші в Коста-Рику.
Повість «Джуді Муді віщує майбутнє» (2003 р.) допомагає розібратися ще в більшій палітрі настроїв. Наполегливість Джуді вражає: з’їсти три миски кукурудзяних пластівців та передивитися ще три порції лишень для того, аби знайти приз. Виявилося, сюрприз того вартий, адже це – перстень настрою. З такою річчю можна й майбутнє провіщати: треба тільки бути уважною, спостережливою та щирою. До всіх відомих почуттів Джуді додається дещо нове. Це червоний колір перстня – любов. Хто в кого закоханий, і як це допомагає героїні розвивати свої екстрасенсорні здібності, дізнаємося із четвертої повісті.
Чутливість дорослих (коли Джуді вирушає шукати свій поганий настрій, батьки їй зовсім не допомагають – не піддаються на провокації) зовсім не означає, що дівчинка не отримує білу картку чи не сидить в «Антарктиді» за погану поведінку на уроках, або у своїй кімнаті, якщо погано поводилася вдома.
Жодних стереотипів також і до розділення ролей у побуті: тато висаджує квіти й готує вечерю, поки мама читає у своєму рожевому кріслі. Задля справедливості додамо, що тато вміє варити лише спагеті.
«Щоденник настрою від Джуді Муді» створений на основі перших чотирьох книжок. Він так само допомагає розпізнавати й приймати різні настрої: від фіолетового-на-вершечку-світу до зеленого від заздрощів та настрою-підгорілих-тостів. Інтимність щоденникового запису дозволяє поділитися тим, за що могло бути соромно. Відверто проговорюються найнеприємніші події в житті та непрості почуття. Батьки, будьте уважні: щоденник запитує про братів/сестричок та про домашніх улюбленців!
Ідея розповісти про різні настрої як природну частинку маленької особистості втілена пречудово. Гумор злого обличчя, Настрій робити операції (лялькам), Настрій-на-вершечку-світу, Настрій рятувати світ, погляд анаконди, злий-на-всю-сім’ю гумор – на це все мають право і Джуді Муді, і будь-хто з нас.
Батьки, брат, друзі, вчитель не сваряться й не «коригують» настрої Джуді, лише констатують їх: «Ти знову не в гуморі, так?», «Вона плаче!», «У тебе поганий настрій?». Джуді може сказати у відповідь «Грррр!», може бути в’їдливою, вередливою, скаженою від люті, однак її не змушують почуватися так, як вигідно дорослим. Її навіть не розчісують силоміць.
Усі книжки приємного формату, легенькі, їх зручно тримати дітям молодшого шкільного віку – серія розрахована на 6-9- річок. Кожна має свій сюжет, і тому не важливо, в якій послідовності їх читати. Усе одно буде весело й неповерхово. Чудові чорно-білі ілюстрації Пітера Рейнолдса доповнюють атмосферу книжки, не заважають фантазувати й допомагають сміятися. Одне збиває з пантелику: як семирічний братик Джуді може бути набагато менший зростом від неї? На малюнках він має вигляд п’ятилітнього хлопчика, а не другокласника.
Світлана Борщ, літературний оглядач
***
Наталя Ясіновська, перекладачка серії про Джуді Муді, письменниця:
Я добре пам’ятаю нашу першу зустріч. Наша родина шукала скарби біля книжкової розкладки у супермаркеті. Мою увагу одразу привернула книжка з кумедним дівчам у фіолетовій шапочці на обкладинці. Згодом, правда, виявилося, що то не шапочка, а рушник, намотаний як чалма у провидиць. Книжка мала назву «Джуді Муді віщує майбутнє». Одразу ж біля розкладки я взялася читати, а губи мимоволі розтягнулися в усмішці – я полюбила Джуді Муді з першої сторінки.
Про пригоди Джуді Муді американські, і не тільки, молодші школярі читають от уже шістнадцять років. Перша повість вийшла 2000 року. Відтоді кумедну дівчинку полюбили мільйони дітлахів по всьому світу. У США це вже такий собі маст рід у молодшій школі. «Джуді Муді» була першою книжкою, яку я читала англійською й подумки перекладала українською. Сторінка за сторінкою. А потім подумала: «А чому ні?» – і взяла в руки олівець. Із того найпершого читання лишилися ім’я ляльки-пацієнта – Майя-Краще-Почувайя (Hedda-Get-Betta), кличка Стінкової жаби – Жабун (Toady) і назва клубу – Клуб жаб’ячих дзюркунців (The Toad Pee Club).
Найдовше і найважче, мабуть, мені працювалося над третьою повістю «Джуді Муді рятує світ». Але, напевне, і найцікавіше. Я знову й знову відшуковувала й вивіряла назви вимираючих тварин. А що більшість із них локалізовані у східній частині США, то часто годі було шукати підказок в енциклопедіях. Та все ж мені здається, що мавполика мідія, блискуча поросяча ратиця й північно-східний тигровий скакун – дуже милі істотки. Звісно, при перекладі деякі моменти втрачаються. Саме прізвище Moody промовляє, що у його власниці часто змінюється настрій. Чи ім’я, точніше, прізвисько брата Джуді. Stink – це ж буквально Смердюк, хоча насправді його звати Джеймс. Але про це читач може довідатися з книжок власне про Стінка.
Гра слів – це такі тонкощі й нюанси, які складно передати, та все ж хочеться максимально наблизитися до оригіналу. От, наприклад, Стінк шаленіє від кажанів і саме кажанів малює на конкурс дизайну лейкопластиру. А послання його таке: Batty for band-aids. І в оцьому batty, звісно, простежується кажан, хоча саме слово означає «шалений, безумний, безрозсудний, божевільний». Тож послання україномовного Стінка звучить «Скажаній від лейкопластиру». Цікаво, що в перших перекладах імена головних персонажів пристосовували до мови. Так, нідерландською Джуді Муді була Fleur Humeur, словацькою – Dada Nalada, сербською – Caca Faca, польською – Hania Humorek. Тож українською могла би бути, наприклад, Галинка Гуморинко.
Але згодом правовласники висунули вимогу – лишати імена, як є, можна перекладати лише клички тварин чи імена ляльок. Мені здається, виною всьому сербська Caca Faca. І хоч читається вона Цаца Фаца, від асоціацій нікуди не подінешся. А Джуді Муді чудова така, як вона є. Про це свідчать відгуки юних читачів і їхніх батьків. Час від часу отримую листи чи повідомлення від друзів-знайомих, які пишуть, що бачили, як у книгарнях дівчатка чи їхні батьки питали, чи немає продовження Джуді Муді. Або така картинка: старша сестра тягне за руку молодшу до школи, а та читає «Джуді Муді». Читають навіть «нечитаки», яких непросто затягнути до книжки, але про Джуді та її друзів готові читати ще і ще.
Хлопчаки замовляють на день народження усі книжки серії, а потім приносять до класу – щоб поділитися з іншими. Діти роблять колажі «Про мене», як Джуді, і просять батьків придбати їм комахоїдну рослину. А ще, щоб чекання нової книжки не було аж таким тяжким і нудним, пишуть і малюють продовження історії про Джуді Муді.
Одного ранку я прокинулася і побачила серед повідомлень у фб «Джуді Муді на літніх канікулах» – справжню книжечку з написаним від руки текстом і симпатичними ілюстраціями. Її створила дев’ятирічна Настя. Мама написала, що дівчинка не дуже любить читати, і книжки, які із задоволенням читав її старший брат, їй не подобаються. А повісті Меґан МакДоналд Настя ковтає із надзвичайною швидкістю, а потім всаджує читати тата – щоб і він знав, хто такі Рокі та Френк. Після того, як отримала купу відгуків і добряче ними натішилася, я нарешті задумалася: чим же так приваблюють ці повісті маленьких читачів? Усе дуже просто.
Вони впізнають у Джуді Муді себе. Не люблять розчісуватися. Сваряться зі своїми братиками/сестричками. Не надто часто прибирають під ліжком. Забувають удома зошити/книжки/течки, потрібні у школі. Одним словом, Джуді – звичайна дитина, зі своїми проблемами, недоліками й змінами настрою. Бо ж із кожним може трапитися, що якась нібито дрібничка раптом зіпсує настрій.
Важливо, що врешті-решт різноманітні халепи й неприємності Джуді Муді долає з гумором. Саме завдяки гумору Джуді нерідко вдається негативні події перетворити на позитивні. Це ж справжній талант – навіть у найгірших подіях знаходити щось хороше. Навіть якщо це вдається не одразу.
Меґан МакДоналд не повчає дітей. Так, у її повістях багато гумору, але вони аж ніяк не порожні. Ідучи за захопленнями Джуді, дітлахи швиденько запам’ятовують, що їсть венерина мухоловка чи двопалий лінивець; який американський президент, за легендою, завжди казав правду; що треба робити, щоб зберегти тропічні ліси, та багато-багато інших цікавинок.
Мені б дуже хотілося, щоб отакі легкі, веселі, але в той же час ненав’язливо інформативні книжки з’являлися з-під пера українських авторів. А поки що радію з того, що українські читачі мають змогу знайомитися з новими історіями про Джуді Муді. Далі буде!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно