Диявол із гвинтівкою, або Техаський суховій
Бабкін Сергій
05.02.2018
Легенда, «диявол Рамаді», герой – так іменували за часів військової служби Кріса Кайла, найуспішнішого снайпера в історії США. Проте себе він вважав просто «морським котиком», без зайвих епітетів та пафосних метафор. Його автобіографія «Американський снайпер», опублікована 2012 року, одразу ж стала світовим бестселером. Нині «Видавництво Старого Лева» знайомить з історією героїчного життя американця й українського читача.
З першого погляду може скластися враження, що роман «Американський снайпер» лише один із багатьох творів, які описують жахіття війни в Іраку. Але це не зовсім так. Кріс Кайл ще на початку книги акцентує увагу читача, що це «його історія», а не флотських високопосадовців. Історія, яку він писав по пам’яті, історія протистояння «морського котика» та «поганих хлопців» під час війни в Іраку, що інколи необізнаній людині здається аж занадто кривавою. Та для простого техаського ковбоя перебувати у центрі бойових дій та захищати побратимів по зброї, нехтуючи потребами навіть власної сім’ї, стало роботою «до смаку». Не рутиною, а улюбленим ремеслом, як би це жахливо не звучало, адже йдеться про щоденні холоднокровні вбивства людей.
Книга написана у формі коротких флешбеків-спогадів, які вкарбувалися в пам’яті військового за час чотирьох бойових відряджень до Іраку. Кріс Кайл брав участь у найнебезпечніших спецопераціях війни. «У Фаллуджі було тяжко. У Рамаді було ще тяжче. У Садр-Ситі було найтяжче з усього», – пише автор, але, попри це, зізнається, що кожен раз тішився, повертаючись на війну. За це він ледь не поплатився життям та родиною, яка, перебуваючи в стані постійного стресу протягом багатьох років, чекала на нього вдома, молилася за його повернення.
Кайл чітко окреслює свою позицію в цій війні, коли не раз повторює власну ієрархію життєвих цінностей – «Бог, країна, сім’я», тим самим підкреслюючи: якщо США того потребують, він повинен воювати. Вороги в його розумінні просто «фанатики» та «погані хлопці»: першим не вистрілиш, вони, не вагаючись, вб’ють тебе або твоїх побратимів. «Усі, кого я застрелив, були злом. Я мав добру причину для кожного пострілу. Вони всі заслужили померти», – вважає військовий і не боїться в цьому зізнатися. Мабуть, подібна філософія, а також професіоналізм і, як він стверджує, частка везіння, зробили з нього людину-легенду, до послужного списку якої офіційна статистика зарахувала близько двохсот ліквідованих ворогів.
Роман майже позбавлений діалогів, але окреме місце автор відводить спогадам своєї дружини Таї, якій довелося пройти через особисте пекло переживань під час небезпечних відряджень чоловіка. Її емоційно насичені монологи допомагають пізнати Кріса не тільки як залежного від війни професійного вбивцю, але і як чоловіка та батька двох дітей. З іншого боку, автор залишається дуже скупим на власні переживання та прояви слабкості, окрім епізодів, пов’язаних із втратою бойових товаришів. Загибель будь-якого військового сприймається ним як докір собі, адже це він не зміг уберегти побратима.
«Американський снайпер» – це не сповідь і не книга бойових звитяг армії США. Це відверта панорама війни, прожита очима її безпосереднього учасника. Так, інколи ця розповідь лякає холоднокровністю та відсутністю співчуття до ворога, переплетеннями комічного і трагічного, кривавими подробицями бійні, спрощеними судженнями стосовно цінності найдорожчого – людського життя. «Я був свідком зла, які мої цілі вчинили або збиралися вчинити, і, вбиваючи їх, я захищав життя багатьох своїх побратимів-солдатів», – каже автор. Очевидно, що цивільним ніколи не зрозуміти, як це, коли «на кожній операції життя і смерть змішуються у сюреалістичний спосіб». Та саме це робить розказану історію чесною. В такий спосіб Кріс Кайл, професійний вбивця сталевої вдачі, підкупає читача.
І кілька слів для тих, хто вагається, читати книгу, чи ні, після перегляду однойменного фільму Клінта Іствуда. Роман насичений такою кількістю фактажу, що навіть кінострічка на дві з половиною години із беззаперечним Бредлі Купером в головній ролі не може повною мірою передати драматизму життя Кріса Кайла. Він сам визначив, яким показатися перед світом – героєм чи вбивцею.
Зізнання, подібні Кайловим, виборюють для нас реальність, недеформовану новинами чи офіційними прес-релізами. Ми віднаходимо в центрі історії людину з її обставинами життя, вадами, переживаннями. Відтак, подорож в минуле стає доступнішою і зрозумілішою.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно