0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Доки тебе хтось любить, померти неможливо»
Random
«Якось він мені приснився: ми з ним гойдалися на гілках і перекидалися через голову,
а черешня ціла аж трусилася – ніби від сміху. То був тільки сон, це правда;
але якщо дерева дихають, то хто сказав, що вони не можуть сміятися?»
 
Паралельно із набуттям читацького досвіду, назбирується й перелік імен, причетних до книговидання, стикаючись із якими згодом тільки черговий раз упевнюєшся в якості їхньої справи. Тож коли в анонсі до українського перекладу книжки Анджели Нанетті «Мій дідусь був черешнею» прозвучали імена Андрія Маслюха та Анастасії Стефурак, залишалося хіба що нетерпляче чекати на безсумнівну довершеність тексту та дизайну.
 
Не знаю, наскільки смачно читати в оригіналі цю книжку, проте український переклад видався (і тут не побоюся гучних слів) сильним та напрочуд органічним. Перекладач Андрій Маслюх настільки тонко вловив стилістику тексту та характер оповіді, що розповідь українською мовою наче оживає під час читання. Інший добротний внесок українського видання – це оформлення. Завдяки ілюстратору Анастасії Стефурак герої набувають ще точнішого забарвлення, стають дуже характерними та особливими, і що найголовніше – гармонійними із самим текстом.
 
Книжка захоплює одразу, з перших сторінок. І вже не відпускає. До самого фіналу важко відволіктися бодай на приготування гарячого чаю (бо попереднє недопите горнятко напою вже давно охололо). Одним із непомітних з першого погляду прийомів авторки є така важлива риса, як багатющість тексту на історії: їх у книжці справді багато, вони змінюють одна одну не лише слідуючи хронологічному сюжетному викладу, а урізнобарвлюють якраз своїми часовими стрибками. То дідусь до слова згадає якусь до сліз кумедну пригоду зі своєї молодості, то авторка вирішить словами описати родинний фотоальбом, то внук видасть якийсь жарт чи ненароком обмовиться про одну із його з дідусем витівок тощо. Так читати стає прецікаво – кожна сторінка книжки загорається новими іскорками, свіжими деталями героїв, смішними жартами та пригодами.
Так, загальна атмосфера книжки й справді доволі радісна й весела, хоча насправді розповідається про серйозні речі – стосунки між поколіннями, родинні чвари та сімейні конфлікти, зрештою - про смерть близьких. Тож іноді гумор набуває легкого чорного відтінку.
 
«Хай там як, відколи бабця стала почуватися недобре, ми їздили на село щотижня,
переважно в суботу, і залишалися там на цілий день; мені це дуже подобалося,
і я сподівався, що бабця не видужає ніколи».
 
Найважливішою темою цієї історії є смерть. Зокрема її сприйняття дорослими та пояснення цього неминучого етапу дітям. Так, спершу помирає бабуся Теодолінда, і її відхід найболючіше переживає дідусь Оттавіано. Він же й намагається доступно та легко пояснити, що ж сталося із бабусею, внукові. І робить це справді незвично, але водночас й зрозуміло. Тому й саме явище смерті не страшить малого Тоніно. Більше того, дідусь не робить із цього трагедії, не лякає малого, і сам не сумує, принаймні не подає виду.
 
«Я давно помітив, що тільки-но мова заходить про померлих, усі раптом
серйознішають і зітхають, навіть якщо ледь знали того, про кого говорять.
Дідусь же, розповідаючи про бабцю, ніколи не виглядав сумним.
– Для мене вона не померла, Тоніно.
Запам’ятай: доки тебе хтось любить, померти неможливо».
 
Згодом Тоніно робить висновок, що людина після смерті перетворюється у те, що їй найбільше подобалося у житті. Тому за його версією бабуся перетворилася в гуску. Іншу версію того, що стається з людиною після смерті, внук чує від своїх батьків та другої бабусі.
 
«З серйозним-серйозним виразом обличчя вони розповіли мені,
що бабця Теодолінда поїхала у далеку мандрівку, і я ніколи її більше не побачу […]
Що бабця помадрувала на небо, а мені туди не можна […]
Так я дізнався, що померти означає помандрувати на небо без літака
і що там не місце ні гусям, ні дітям».
 
Але згодом хлопцеві доведеться знову зіткнутися зі смертю – помирає дідусь Оттавіано, який був для Тоніно найкращим другом. І дідусева теорія «перевтілення» розраджує внука у важку болючу хвилину прощання. Тут і маєте підказку, що означає назва цієї книжки.
Однією з важливих тем є відчуття природи, зокрема спілкування з тваринами, слухання дерев та спостереження за рослинами. Це невід’ємна частина життя дідуся та бабусі на селі. Згодом і внук причащається до такого способу життя, і вже мабуть назавжди усвідомлює значимість та необхідність співіснування зі всім живим навколо. Дідусь вчить його слухати як дихають дерева, як повертаються з повними животами до своїх вуликів бджоли, як тріпочуть крилами синички у саду і як гойдають у гніздах своїх пташенят.
 
«Якщо слухати уважно і зосередитися, то можна побачити купу всякої всячини –
так, ніби очі в тебе відкриті. А зараз послухай, як дихає черешня.
Я заплющив очі, і в обличчя мені війнув ледь відчутний вітерець;
усі до одного листочки черешневого дерева легесенько ворушилися».
 
Дідусь Оттавіано дещо дивакуватий. Але якраз ці нетипові для суспільства манери поведінки, спосіб спілкування й приваблюють дітей. Тому й онукові так легко знайти з ним спільну мову. Більше того – вони стають справжніми друзями, мають свої таємниці та пригоди. Можливо батьки не завжди можуть дозволити собі певні ризики у дозвіллі з дітьми – але на те й існують дідусі та бабусі…
 
«Дідуся всі мали за такого собі дивака, за трохи божевільного –
всі, навіть бабця Теодолінда, яка не раз казала:
«У того твого дідуся точно не всі вдома».
І яка ж вона тоді була задоволена!»
 
Іншою характерною рисою дідуся, а також його дочки та внука, є впертість та принциповість, яка проявляється у справах, де немає й мови про якісь поступки чи компроміси. Тому коли міська влада хоче зрубати черешню задля розширення дороги, дідусь вилізає на дерево й сидить там, допоки його не переконають, що все влаштували по-його. Аналогічно чудить і Тоніно, коли справа доходить до екскаваторів та лопат. Не менш завзятою є й мати Тоніно, тобто дочка дідуся Оттавіано. Вона за словом у кишеню не полізе. З нею й врешті постійно трапляються кумедно-трагічні ситуації.
 
Авторка навмисне розповідає історію про Тоніно, у котрого є «сільські» та «міські» дідусь з бабусею – аби протиставити ці два способи життя. Міське життя виглядає одноманітним, все відбувається за певним графіком. У місті дитині нудно та нецікаво. А сільське життя – це безліч можливостей навколо, майже повна відсутність заборон. Це свіже повітря, спілкування з живою природою, допомога по господарству. Тут у дитини безліч розваг, участь у дорослих справах. Натомість у місті вона може хіба що вигуляти двічі на день свого пса.
 
Нагороди
 
Книжка «Мій дідусь був черешнею» увійшла до списку видатних книг для дітей «Білі круки», створеного Міжнародною Молодіжною Бібліотекою в Мюнхені. Також отримала премії в Італії, Німеччині, Франції, Словаччині та ін. Перекладена більш ніж 20-ма мовами.
 
У 2003 році авторка Анджела Нанетті отримала Національну премію Андерсена як найкраща письменниця Італії.
 
 
Вам може бути цікаво
З Ейнштейном у рюкзаку
Вінклер Маргарита
Даруємо знижку на три книжки тижня про кота Сплета!
Маркетер
Топ-5 книжок для малюків
Я і Конституція: навіщо потрібні уряд та парламент?
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати