Доки людина прагнутиме розказувати свою історію, існуватиме кіно!
Кравцова Оксана
02.10.2019
На початку ХХ століття французький кінорежисер, сценарист і кінокритик Луї Деллюк сказав: «Кіно – це новий спосіб пізнати людину… яка сама по собі анітрохи не змінилася». З глядацької ж позиції кожна стрічка – можливість глянути на себе збоку, пробудити емоцію, відчути те, що зазвичай не надто доступне в буденності. Мало хто здогадується про технологічні тонкощі створення фільму. Ця інформація здебільшого залишається, як то кажуть, за кадром. А кортить ж дізнатися більше про покрокову еволюцію мистецтва, що почалося з «рухомих картинок».
Власний погляд на процес розвитку кіноіндустрії представив Адам Оллсач Бордмен,
створивши «Ілюстровану історію кіно», ознайомлюватися з якою український читач має змогу завдяки перекладу Катерини Міхаліциної.
Тираж закінчився
Свій артбук автор присвятив батькам, братам і сестрам, а також людям з «Nobrow», які допомогли створити книгу. «Але не тим, хто голосно розмовляє в кіно», – мовить Бордмен, присмачуючи текст дрібкою гумору.
Змістово видання складається з таких частин: вступу, передісторії (ідеться про гру зі світлом), розповіді про особливості кіновиробництва в ХІХ столітті (1880-ті, перші творці кіно, 1890-ті, перші кіносеанси), зауваг щодо розвитку цієї галузі протягом ХХ століття (1900-ті, фокуси та ілюзії, 1910-ті, еволюція кінотеатрів, 1920-ті, звук у кіно, 1930-ті, кольорові фільми, 1940-ві, фільм-нуар, 1950-ті, самурайська естетика, монтаж, 1960-ті, «нова хвиля» французького кіно, 1970-ті, «Зоряні війни», 1980-ті, штучні середовища, 1990-ті, розмаїття розваг), інформації про створення стрічок у ХХІ столітті (2000-ні, культурний обмін, 2010-ті, синтез, кіномайбутнє, спадок). Також автор тексту (а за сумісництвом й ілюстратор) знайомить читача з членами кіногрупи, подає словник, посилання на джерела та тематичний покажчик. Він зазначає: «Працюючи над цією книжкою, я доклав максимум зусиль, щоб дослідити певні засоби, методи та ключових осіб, які вплинули на формування кінематографу, починаючи від його амбітних основоположників до комерційних імперій», додаючи, що історію анімації не згадує, бо та вартує окремої книги. Адам Оллсач Бордмен висловлює сподівання, що його праця прийдеться всім до смаку, заінтригує й змотивує вдатися до власних кінодосліджень.
Прогнозовано в книзі багато інформації, що маркується словом «уперше»: «Вигляд з вікна в Ле-Ґра» Нісефора Ньєпса – найдавніша світлина; «Сцена в саду Раундгей» (тривала 2,11 секунди) Луї де Пренса – перший фільм; найдавніший кіносеанс влаштували брати Люм’єри (1895), показавши переляканій публіці «Прибуття поїзда на вокзал «Ла-Сьйота»; «Звіяні вітром» – перший кольоровий фільм, що здобув премію «Оскар»; ще мовиться про початкову назву «Зоряних воєн» тощо.
Адам Оллсач Бордмен хронологічно подає набір цікавих кінофактів, самостійний пошук яких забрав би у читача доволі багато часу. Кожна інформаційна примітка проілюстрована на манір коміксів. Така графічна реалізація авторського задуму допомагає полегшити сприйняття тексту, насиченого датами та описом різних історичних подій.
Наприклад, автор мовить про те, чому саме Голлівуд став центром кіновиробництва; який вплив на процес зйомок мав Томас Едісон; як афроамериканський письменник, продюсер та режисер Оскар Мішо анонсував заборону своїх фільмів, щоб привабити глядачів. У книзі також ідеться про експериментування в кадрі, а потім і з плівкою: американський майстер камери Елджин Лесслі під час роботи над фільмом «Театр» (1921) зумів зняти актора в дев’яти ролях одночасно; Альфред Гічкок застосовував ріп-проекцію – зйомку актора на основі вже відзнятого матеріалу; ножиці та скотч були важливими інструментами для кіномонтажера тощо.
Ще до появи звукового кіно музику до стрічок виконував оркестр наживо. Цікаво, що на подібні перформанси можна натрапити й сьогодні. Варто згадати легендарний фільм «Земля» Олександра Довженка. У 2012 році стрічку було відреставровано. Цього ж року гурт «ДахаБраха» створив до неї музичний супровід. Покази під акомпанемент колективу мають особливий шарм.
З книги ми дізнаємося про особливості роботи певних режисерів. Зокрема про важливість мізансцен для Акіри Куросави, який «уважно і вимогливо вибудовував свої світи, розписував уявні біографії та вів навдивовижу деталізовані робочі нотатки», адже «мало що говорить про автора так промовисто, як його творіння». Про подібний підхід до роботи в одному з інтерв’ю розповідав молодий режисер Кантімір Балагов, який до своїх фільмів розробляє режисерські сценарії – зшитки, котрі містять розкадрування, помітки, замальовки сцен, які можуть і не ввійти в кіно, але на етапі продумування важливі.
Сказано в кіноісторії й про теперішні можливості в процесі виробництва стрічок: технологію «захоплення руху», залучення комп’ютерних засобів, розробку приладів, що доповнюватимуть реальність, тощо.
Це видання, яке треба не лише читати, а й розглядати, прагне донести до нас одну важливу думку: «Ми ніколи не втомимося шукати нові шляхи для того, щоб розповісти власну історію».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно