До води. «До музики». До смерті
Дронь Артур
09.12.2020
Норвежець Кетіль Бйорнстад – це ціле культурне явище. Митець відомий не лише як майстерний музикант і композитор, а також як талановитий і сильний письменник. Трилогією автора про молодого піаніста Акселя Віндінґа в усьому світі зачитуються уже більше десятиліття. Тепер можливість познайомитися з мелодійною історією про молодість, пристрасть, смерть та любов до мистецтва є і в українського читача. А починається ця трилогія, яку перекладає Наталія Іваничук, романом «До музики».
ЦЕ ВОДА, АКСЕЛЮ ВІНДІҐ
Бетховен – Опус 109
Біля його дому протікає ріка. Акселя манить ця ріка. Манить, бо вода – як і музика – це ритм. Щоправда, у житті Акселя Віндінґа цей ритм завжди тривожний і напружений. Він бачив, як ця ріка забрала його матір. Бачив, як мама востаннє махала йому рукою, коли течія відносила її усе далі. Бачив безсилля батька і розпач сестри. І неймовірну силу води.
А ще біля цієї річки є вільшаник – улюблене місце сімнадцятирічного хлопця. Відколи мами немає, батько постійно пропадає на роботі, а сестра – невідомо де, хлопець часто сидить в цьому вільшанику. Згадує минуле, обмірковує теперішнє і мріє про своє велике майбутнє. Про те, як зовсім скоро він переможе в конкурсі юних піаністів, і це буде першим кроком до його тріумфу. Та чи мусить він перемагати? Чи знає відповідь на це питання сам юнак? Хлопець навіть залишив школу, аби більше часу присвятити підготовці до цього важливого вечора.
Його друзі і наставники бачать в Акселі великий талант. Йому пророкують серйозне музичне майбутнє, і ніхто не здивується, якщо він і справді переможе у конкурсі. А згодом дебютує, даватиме концерти, збиратиме великі зали. Так, саме таке майбутнє має бути у Акселя Віндінґа. Та з кожним розділом книги, з кожною новою сторінкою ми бачимо, наскільки складним є шлях до такої мети.
ГЕРОЇ ПЕРШОГО РІВНЯ
Фредерик Шопен – Балада 1
Читаючи роман, склалось враження, що у нього є наче два рівні персонажів. Герої першого рівня – це всі, хто оточує Акселя. Батько і сестра, хай як би важко їм було порозумітись і знайти спільну мову. Аня Скууґ, у яку юнак закохується з перших сторінок. На яку часто чекає неподалік трамвайної зупинки, аби провести додому. Якій надсилає квіти і разом з якою слухає музику Равеля.
А також Марґрете Ірене зі своїми непривабливими брекетами і дуже привабливою фігурою, яка закохується в Акселя. Його перший сексуальний досвід. Перші відносини, у яких фізична насолода крокує разом із душевним самобичуванням.
Королева сцени Сельма Люнґе – відома на весь світ піаністка, а зараз – найкращий в місті педагог для молодих і обдарованих музикантів. Власник найгіршого запаху з рота старий Сюннестведт, який навчає Акселя, хоч хлопець давно перевершив вчителя у грі. Акселева подруга Ребекка Фрост та інші друзі з «Товариства молодих піаністів». Усе це – персонажі, які рухають сюжет твору. Саме через взаємодію з ними ми бачимо, як розкривається характер Акселя. Його часті неконтрольовані непристойні думки і сексуальне бажання й водночас дуже ніжна і щира любов до Ані. Складна родинна ситуація і неможливість порозумітись з людьми, які називаються сім’єю.
Та разом із тим, розкривається і середовище, у якому Аксель живе. Молоді музиканти, кожен із яких мріє про велике майбутнє, славу і визнання. Хлопці і дівчата, які ще з юного віку знають, що ціна успіху (чи просто шансу на успіх?) – це кров, піт і самопожертва. Стосунки цих молодих дарувань зі своїми вчителями й батьками, які інколи хочуть за допомогою дітей реалізувати власні амбіції.
Кетіль Бйорнстад піднімає в одній книзі дуже багато тем, і робить це не поверхнево, а справді ґрунтовно і серйозно. І всі згадані герої книги відіграють в цьому далеко не останню роль. Та все ж таки, це герої першого рівня.
ЦЕ ОСЬ МУЗИКА. А ЦЕ СМЕРТЬ
Клод Дебюссі – Місячне сяйво
Для персонажів другого рівня все вище описане є в певному сені фоном. Тлом. А на цьому тлі розгортається серйозніша, вища взаємодія зовсім інших героїв. Смерті. Життя. Таланту. І Музики.
Бйорнстад зображує людину, яка дуже швидко стикається з першими випробуваннями. Аксель рано знайомиться зі смертю. І не встигнувши змиритись із нею як фактом, на нього одразу звалюються наслідки тієї смерті. Сім’я головного героя розсипається. Кожен із них по-своєму намагається заповнити пустку всередині себе: батько – алкоголем, сестра – чоловіками, а Аксель – музикою. Тільки не один одним. Дуже сильно передав автор особистісне сприйняття смерті. Та ще сильніше виглядає цей контраст – молода людина, яка лише починає свій шлях, таке собі уособлення життя і сили, стикається зі згасанням, з непоправною втратою, зі смертю, якої можна було уникнути. І постійний тягар вини. Адже саме Аксель не дозволив батькові кинутись за матір’ю, розуміючи, що в цьому немає сенсу. Саме він міцно зловив його в обійми і не відпустив...
Отже, є Аксель – згусток життя, пристрасті і мрій. Є смерть його мами – уособлення втрати частини себе, нагадування про скінченність всього, символ страху і страждань. Та поруч з цими героями є ще два надзвичайно важливі – це Талант і Музика.
Талант тут особливо зображений. Без сумніву, він є у кожного із молодих піаністів, які братимуть участь у конкурсі. Але не можна дозволяти собі просто радіти його наявності. Він дуже вибагливий і може привести тебе до успіху тільки тоді, коли приділяєш йому достатньо уваги. Він хоче постійної і невтомної праці. Хоче виснажливих вправлянь і вдосконалення. Хоче сили волі і наполегливості. Тільки тоді він зможе перерости у дещо ще більше. Зможе допомогти іще краще зрозуміти, що таке у глибшому розумінні Музика.
А цього персонажа письменник відокремлює від усього іншого. Музика – це не частина життя. Аксель Віндінґ є уособленням життя, а музика – це щось зовсім інше, щось, що веде його вперед. Дивна сутність, яка може нагадати про давні рани, розбурхати емоції чи викликати сльози, але разом із тим може стати сенсом подальшого шляху. Відкрити щось таке, чого людина ніколи й ні в чому не бачила. Сидячи за інструментом і вправляючись, у музичних творах Аксель вчиться відкривати цілі світи. Музика стає для нього сенсом. І в цьому більший феномен, ніж у житті чи у смерті. Смерть – узагалі найприродніша з речей. Навіть народжуються не всі, але помирає кожен без винятків. А знайти щось сильніше життя і смерті вдається не кожному. Акселю вдається побачити цю силу в музиці.
Ось ці відносини Життя, Смерті і Музики – це наче ще одна історія, яка водночас в і над всіма іншими подіями. Ця історія не зовсім сюжетна, бо в ній немає початку чи кінця. У безперервності цих взаємновідносин і є їхній сенсі. Як і з водою. Вона тече, і не важливо, звідки й куди. Важливо, що тече.
ЛЮДИНА НА РОЯЛІ
Франц Шуберт – Соната ля-мажор
Авторкою українського перекладу роману є Наталя Іваничук. До речі, зараз Наталя працює над перекладом останньої книги трилогії – роману «Дама з долини». А про труднощі та цікаві особливості роботи над книгами «До музики» та «Ріка» ви можете дізнатися від самої перекладачки.
Художньо оформила видання дизайнерка Анастасія Стефурак. На обкладинці книги Анастасія зобразила заповнений водою рояль, по краєчку якого ходить людина. Атмосферне і дещо сумне зображення з кожною прочитаною сторінкою стає все зрозумілішим для читача. А прикрашений пластинкою Клода Дебюссі форзац змушує повертатись до себе щоразу, коли в книзі згадуються твори композитора.
До речі, про музичні твори. Якщо якісь книги справді краще читати разом із музикою, то точно такі, як ця. Тож під час читання або в перерві між ним рекомендую послухати деякі зі згаданих у романі творів. Вони допоможуть краще зрозуміти Кетіля Бйорнстада. Та (можливо) навіть Акселя Віндінґа.
1. Клод Дебюссі - Місячне сяйво;
1. Клод Дебюссі - Місячне сяйво;
2. Людвіг ван Бетховен - Опус 109;
3. Франц Шуберт - Соната ля-мажор;
4. Моріс Равель - Могила Куперена;
5. Фредерик Шопен - Балади 1-4;
6. Кетіль Бйорнстад – Prelude 13;
7. Кетіль Бйорнстад – Pianology.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно