Світлана Пиркало, ВВС Україна
"Марта з вулиці Святого Миколая" – це книга для підлітків, як твердить анотація. Хоча і молодшим дітям її читати цілком можна.
Насправді я давно вже не читала книги, яку можна рекомендувати абсолютно всім: її можна читати вголос у родинному колі, задавати на позакласне читання і так далі.
Це розповідь (з використанням лише літературних слів, що зараз у літературі велика рідкість) про дівчинку-художницю, яка переживає дорослішання, дружбу із одноліткою та з дорослими, муки творчості та муки від відсутності творчості, ревність до ненародженого братика, розкаяння за ту ревність, сум з приводу війни та загибелі "Небесної сотні", перші роздуми про хлопців і любов, і таке інше.
Це вже четверта, здається, книга Дзвінки Матіяш, яка потрапляє в Довгий список Книги року ВВС, і друга її дитяча книга. Дві з її книг, доросла і дитяча, потрапляли в П’ятірку року ВВС.
Вікіпедія твердить, що "її письмо продовжує монологічну традицію наративу", і я б краще сама не сказала.
Книгу про Марту з вулиці Святого Миколая можна читати так само, як безкінечну оповідь вашої найкращої подружки в класі, з будь-якого місця, сюжет тут, здається, особливої ролі не грає.
Але насправді він є, хоч часом і здається, що Марта вже всоте переказує свої посиділки в наставника-художника пана Карла і переживання про те, чи таки вона художниця, і чи не надто велика вона егоїстка, і як їй шкода свою старшу подругу Поліну на інвалідному візку.
Мені ця книга трохи нагадала принцес, яких ми в дитинстві малювали на полях зошитів. Можливо, частково через часте вживання слова "принцеса" у книзі і через те, що головна дійова особа, 12-річна дівчинка Марта, часто малює. Але ще й через те, що принцеси завжди гарні й усміхнені, а якщо і неслухняні, то недовго.
Така й ця книга: вона сповнена всього поетичного, друзів, подруг, художньої творчості, загадкових наставників, романтичних – хоч інколи й трагічних – історій. Дуже багато сторінок присвячено опису того, які герої щасливі.
Книжці бракує драми і життя, а також тих емоцій, якими бурлять насправді підлітки, – тут немає бідності, заздрості (за винятком невеликих ревнощів), бажання популярності і таке інше. Марта дорослішає, як принцеси на полях зошитів, плавно і поетично. Кожна мама хотіла б таку доньку. Інше питання, чи така донька буває.
Назагал ця книжкова новинка непогана. Нехай вона і не має відношення до щоденної реальності (якби не поодинокі згадки про Київ, гривні і події на Інститутській, дія цілком могла би відбуватися на Марсі), нехай вона дівчачо-принцесна, але ця книга – повторюся – є однією з небагатьох сучасних книжок, які з чистою совістю можна читати підліткам і в школі, і в колі родини.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно