Діти, літо і ностальгія
25.11.2014
— Ох, якби ж то я могла полетіти з вами… — зітхнула Венді.
— Мамо, але ж ти сама бачиш, що розучилась літати, — нагадала донька.
Джеймс Метью Баррі («Пітер Пен»)
Однією з новинок цієї осені стала повість «Гарбузовий рік» - перша дитяча книжка відомої української авторки Катерини Бабкіної, що вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Повість складається з шести невеличких історій про мешканців міського саду, у яких без зайвого моралізаторства (що, насправді, дуже імпонує) авторка переконує у важливості природи і необхідності уваги до інших — людей, рослин, тварин і навіть речей.
Кожна історія розповідає про те, як досвідчений Грак, мудрий Гарбуз, сором’язливі Порічки, некмітливий Цуцик та інші мешканці саду спостерігають за життям Хлопчика та його батьків, роблять часом на диво влучні, а часом смішні й наївні висновки, жартують і розмірковують над різними дрібничками, зокрема над тим, чи варто, чи не варто стрибати Цуцикові на «дівчисько».
Як і на «м’яких» ілюстраціях Юлії Пилипчатіної, в усіх шести частинах повісті немає ані різких ліній, ані гострих кутів, оскільки у «гарбузовому» світі проблем просто не існує: батьки не сварять і не сваряться, діти не дражняться, дружать та закохуються, квіти квітнуть, овочі стигнуть, смартфони знаходяться, а собака без жодних перешкод чухає спину об домашнє фортепіано. Навіть історія про Рената, хлопчика на інвалідному візку, зворушлива, мила і аж ніяк не проблематична.
За великим рахунком, «Гарбузовий рік» можна назвати своєрідною втечею від реальності, маленькою утопією, у якій «дитинство» розуміється як «щаслива/чиста/світла пора».
Головним героєм повісті є дещо казковий приміський сад — дивовижна зелена оаза серед міста, острівець ідеального гармонійного світу, у якому рослини, тварини, комахи, люди і велосипедики співіснують у мирі та злагоді. Єдиним, що загрожує його існуванню, що може зруйнувати казкову ідилію є виростання. Час жорстокий і невблаганний до тих, хто виріс, і мешканці саду про це чудово знають:
Всі мешканці саду принишкли, бо знали, що воно таке — вирости. Виросла колись Дівчинка і одного дня поїхала з дому й більше ніколи не повернулася — замість неї часом приїздить незнайома жінка з чужим чоловіком й великим животом, Мама з Татом обнімають її і плачуть.
При цьому, якщо в овочів та фруктів є шанс «відродитися» наступного року, а Грак може спокійно наздогнати літо в інших садах інших міст, то для людини повернення до ідилії неможливе: казкове ім’я зникає і Дівчинка стає звичайною жінкою.
Дуже віддалено приміський сад нагадує Небувалію з відомої книги Джеймса Барі, до якої не змогла потрапити Венді у фіналі повісті. Щоправда, на відміну від чарівного острову, ідеальний світ Катерини Бабкіної не такий багатий на події та й існує лише влітку. «Хороше, веселе літо» і є власне уособленням романтичної ідеї дитинства: гойдання на гойдалках, гасання, лазання по деревам, збирання порічок і байдикування.
Як і в українській народній пісні, «Гарбузовий рік» завершується гарбузовою кашею, гойдалку ховають, Цуцик перетворюється на пса, Грак відлітає, а читачеві залишається тільки зітхнути й згадати власне дитинство. Згадати, бо під кінець повісті стає очевидно, що книжка не зовсім розрахована на дитину-читача. І, якщо «дорослі» жарти, зокрема згадку про Лас-Вегас, ще можна якось виправдати у дитячій книзі, то ностальгію та тугу за «ідеальним дитинством», якої з кожною новою історією з’являється все більше, — ні.
Від «Букмолі» книжка отримує оцінку 3 молі
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно