0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Демони «Білого попелу»
Random
«Якщо на початку п’єси на стіні висить рушниця, то наприкінці вона повинна вистрілити».
Антон Чехов

Лише днями у читачів з’явилася можливість прочитати нову книгу Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма». Два попередні романи автора – «Білий попіл» і «Танець недоумка» – вже заслужено зайняли своє місце в українському літературному просторі. Містичний трилер у стилі нуар «Білий попіл» узагалі можна назвати проривом у своєму жанрі. Видання у перекладі Михайла Бриниха та з художнім оформленням Назара Гайдучика регулярно додруковується, а попит на нього тільки росте.
 
ПОПІЛ БІЛИЙ І НЕЗРОЗУМІЛИЙ
 
Головний герой роману київський детектив найкращий київський детектив Тарас Білий отримує нове замовлення. Отримує його під час обставин більш ніж дивних, але надто розлогих, аби їх зараз переповідати. Тараса наймає сотник Назар Засуха і просить приїхати на його хутір, аби розслідувати вбивство доньки. Білий приїжджає на хутір і береться за справу, але одразу ж стикається із чимось незрозумілим. І коли пишу «незрозумілим», то маю на увазі не зовсім типові для детективів глухі кути у розслідуваннях. Тут усе значно складніше…
 
Практично всі на хуторі впевнені, що панночку вбив семінарист Хома Брут. Кажуть, що перед смертю дівчини сама так сказала. Чому ж тоді детектива просять розслідувати злочин, якщо злочинець відомий від самого початку?
 
Білий потрапляє на сороковини смерті сотникової доньки, де має змогу познайомитись з усіма мешканцями Білого попелу. Але чому ніхто з них не сумує і всі поводяться радше як на вечірці? Чому хутір вкритий білим пилом і невже неподалік справді є вихід у пекло? Чи правдиві історії про те, що на хуторі з’являється демон Вій і чи зможе від нього захистити намальоване крейдою коло?
 
Білий намагається розслідувати вбивство і зрозуміти дивну поведінку хуторян. Та що далі просувається детектив, то дивнішою стає вся ця історія. Зрештою, деякі хуторяни таємно попереджають Тараса про велику небезпеку і радять тікати з Білого Попелу. 
 
– А що б ти порадила мені, крім втечі? Ну, тобто втекти я не можу, бо дав слово сотникові. І взагалі. Що мені робити, якщо не втікати?....
 
... – Уяви собі лисиня, що пхає мордочку в мисливську пастку. І що тобі його шкода. Що б ти порадив лисеняті?
 
НАСИЧЕНО І НУАРНО
 
Ілларіон Павлюк писав «Білий попіл» російською, та видавати книгу винятково українською було питанням принципу. Завдяки перекладачу – літературознавцеві і другові автора Михайлові Бриниху – роман не втратив колориту і насиченості, а лише здобув нові барви. Кожен персонаж має свій характер, і їхня мова, використання діалектизмів та притаманних тільки їм словечок це лише підкреслює.
 
 
Автором іншої складової видання є дизайнер Назар Гайдучик. Обкладинка Назара додала «Білому попелу» іще більшої елегантності, роблячи нуарним не лише текст, а й художнє оформлення. Чорно-біле зображення з силуетом чоловіка передає загадковість і похмурість, характерні для цього піджанру. А написаний Павлюком роман є нуаром великою мірою якраз через таку атмосферу. Текст творить світ монотонний і постійно напружений. Серед персонажів трапляється багато циніків, злочинців і загалом далеко не найпозитивніших людей, а головний герой потрапляє в обставини, які з кожною сторінкою стають все більш загадковими і незрозумілими. Поєднання насиченого і майстерного тексту із влучним оформленням роблять цей роман-нуар просто зразковим у своєму жанрі.
 
РУШНИЦІ НА СТІНІ ТА ДЕТАЛІ ЯК ЦЕГЛА
 
«Білий попіл» – роман напружений і неймовірно цікавий. Книга має багато особливостей, і одна з головних – численні алюзії на твір Миколи Гоголя. Хоча «алюзії» – слово не те. Демон Вій, убивця панночки Хома Брут, кола на підлозі й інші речі, про які ми вже читали в українського класика, є важливою частиною роману Ілларіона Павлюка. І все-таки їх не доречно буде назвати алюзіями. Сам Павлюк казав, що спершу писав на основі класичного «Вія» кіносценарій, та згодом адаптував його у роман. Панночку вбили, Хому три ночі закривали в церкві, але на цьому все не закінчилось, а лише починається.
 
Іще одна важлива особливість роману – міцний зв’язок деталей. Багато дрібних, добре і міцно прикладених одна до одної цеглин будуть цілу історію. Завдяки цьому сюжет залишається у постійному напруженні, а поруч із розкриттям головної теми порушується багато інших. З однієї дрібниці розвивається тема кохання і стосунків між людьми. Інша сюжетна лінія заводить читача углиб роздумів про дружбу і вірність. Про взаємини між батьками і дітьми. Про релігійність людини і страх перед невідомим. І водночас цю переплетеність деталей Ілларіон Павлюк використовує для того, щоб іще більше заплутати читача. Автор показує якусь незначну річ, на яку швидко звертаєш увагу і думаєш, що зрозумів, чим це продовжиться. Та одразу після цього сюжет повертає в зовсім інший бік.
 
Пригадуєте вислів Чехова про рушницю на стіні? Якщо на початку твору з’являється якась деталь, то наприкінці вона повинна вилитись у щось важливе. «Білий попіл» у цьому контексті така собі кімната, стіни якої обвішані рушницями, пістолетами, автоматами та навіть кількома гранатами. У книзі дуже багато дрібних і важливих деталей, кожна з яких згодом розвивається у значущу частину сюжету. Навіть сама розв’язка стає можливою саме завдяки такій важливості деталей. Але про це ви вже дізнаєтеся самі Посмішка
 
 
МОНСТРИ ВСЕРЕДИНІ НАС
 
«Я взяв монстрів Гоголя, – говорив Ілларіон Павлюк на презентації книги, – і помістив їх всередину людей». Це настільки точний опис, що додати до нього практично нічого. Кожну незрозумілу подію в книзі можна пояснити містично або раціонально. Це було одразу задумано автором і навіть згадується в анотації. Існування кожного демона і вплив зла на людей залежить від вашого вибору і сприйняття. Щось подібне і з головною ідеєю твору. Найстрашніше і найнебезпечніше – це не демони з пекла і не паранормальні явища, а те, що може бути всередині самої людини.
 
Було б навіть простіше, якби десь існував справжній Вій, і все зло було справою його рук. Та, на жаль, демони досить часто оселяються в нас самих. В який спосіб? У різний. Наприклад, через неможливість прощення самого себе. Герої «Білого попелу» мають за спиною великі гріхи і провини. Люди не можуть пробачити їх собі, тому роблять їх іще важчими. Персонажі цієї книги не вірять у саму можливість прощення. Тому і впускають всередину себе Вія. І навіть не одного. І білий пил, який осідає на все, що знаходиться на хуторі, отой попіл з самого пекла, лягає не тільки на церковні дзвіниці і лісових вовків. Він проникає всередину людей, осідає у їхніх легенях і заважає дихати. Прокрадається в серце і робить неможливими щирі почуття. Заповнює душі і приносить пекло разом із собою. І яких тепер монстрів лякатись?
 
 
Вам може бути цікаво
Знижка 20% на книги Жоеля Діккера!
Асєєв Станіслав
Гнутись, а не ламатись: історії про сильних жінок
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
stary_lev Стежити
дописів читачів