«Де кінчається одне і починається інше»
Білецька Наталія
27.10.2014
«Бойня номер п’ять, Або дитячий хрестовий похід» Курта Воннеґута - автобіографічний роман про бомбардування Дрездена під час Другої світової війни, написаний у 1969 році. Але попри давнину подій та «вік» твору, він є актуальним і тепер, принаймні для України з огляду на сьогоднішні військові та політичні перипетії.
Отже, про книгу… Для мене «Бойня номер п’ять» - палка з двома кінцями, і сама ця двоякість прослідковується у кількох аспектах.
По-перше, війна: автор одночасного намагається довести абсурдність війни, і у той же час вустами тральфамадорців висуває ідею, що світ не може без війни, і боротися з цим марно. Так, як і нам щодня кажуть, що ГМО - це зло, а мобільні телефони вбивають наш мозок, але ж від цього ми не перестаємо їсти щось смачненьке чи використовувати різні технічні засоби.
«- А знаєте, що я кажу тим, хто пише антивоєнні книжки?
- Ні. Тож скажіть мені, пане Старр, що саме ви їм кажете?
- Я їм кажу: “Чому б вам натомість не написати антильодовикову книжку?”»
Саме такими словами починає історію автор. Насправді, дуже добре, що Воннеґут відкрив свій роман передісторією-поясненням того, про що йтиметься. Адже багатоперспективну історію не так уже й легко сприйняти і структурувати.
Також і назва твору має відразу кілька значень. Додаток «Дитячих хрестовий похід» вказує на те, що герої – солдати – молоді, ще неголені хлопці, яких кидають на війну, як гарматне м`ясо. Нічого не нагадує? Та навіть «бойня» – масове вбивство людей і натяк на дріб’язковість людини у цьому світі великої війни, наче худоби на скотобійні.
Ще варіаційним є світ у баченні Воннеґута: наш людський і тральфамадорський. Розумний і безглуздий, хоча хто з них правий – загадка. Та й узагалі автор фарширував свій роман сплетінням проблем: людських , суспільних, внутрішньоособистісних, побутових, моральних, релігійних, психологічних. Воннеґут роздумує і про творення світу, про існування смерті й навіть піднімає питання літератури, вводячи у твір персонажа-письменника. Тому не дивно, що ця книга визнана одним із найвідоміших і найважливіших творів ХХ століття.
Цікава і клаптикова композиція твору: уривчасте відображення подій згладжує катастрофічність військового часу і дає можливість відобразити ситуацію з точки зору різних перспектив. Таке собі розтроєння особистості, в якій поєднанні різні люди: цивільний чоловік з дружиною та дітьми, військовий, що потрапив у полон і ледь пережив бомбардування Дрездена, і в’язень тральфамадорців, тобто в’язень космічного зоопарку.
І, мабуть найцікавіше, що запакував Воннеґут у свій роман – усвідомлення незмінності минулого і того, що станеться.
О Боже, дай мені спокій, щоб я міг приймати
Все те, чого я не можу змінити,
Мужність,
Щоб я міг змінити те,
Що є в моїх силах,
І мудрість, щоб я завжди знав,
Де кінчається одне і починається інше.
Що стосується самої книги, то приваблює оформлення – цікаво обіграні цитати з твору, прикрашені оригінальними ілюстраціями, лаконічність кольорової гамми – все це дуже вдало. Єдине, що відволікає, певні поліграфічні моменти. Але у комплексі із якісним перекладом Володимира та Лідії Діброви видання – гідне твору та самого автора.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно